Герой українців здійснив близько сотні походів на кримських татар та ногайські улуси, переміг в більш ніж 50 (деякі дослідники називають цифру 55) битвах з татарами, турками, поляками тощо.
Сірко ще за життя був людиною-легендою, улюбленим образом українського народного епосу. Навколо надзвичайних здібностей Сірка давно ходить безліч переказів й міфів. І де пролягає кордон між такими міфами та правдою, досі невідомо! Напевно, багато хто чуло про його народження вже з зубами та про руку, яку капулівська родина Неліпи під гарантії Кутузова начебто дозволила вивезти під Москву та тричі обнести навколо столиці Росії, яка була зайнята французами (це й буцімто допомогло обернути війну з Наполеоном на користь московитів).
Його називали і називають ясновидцем (мовляв, навчила його цьому місцева «Ванга» - провидиця Марфа з Перевізських хуторів) та найбільшим характерником серед козаків. Вважалось, що характерники були чаклунами, володіли магією, знаходити та ховати скарби, вони могли передрікати майбутнє, бачити події, що відбуваються за сотні кілометрів; були здатні лікувати смертельні рани, впливати на свідомість людей і навіть звірів, відвертати кулі та ловити гарматні ядра, примушувати ворогів перерізати одне одному горлянки, проходити непомітними скрізь ворожі застави та варти, за допомогою гіпнозу наводити на ворогів «морок», миттєво переноситись з одного краю степу в іншій і навіть… обертатися вовками! Не даремно, слово «сірко» - один з епітетів вовка.
Є таке повір’я, що іменем легендарного отамана підписано знаменитого листа турецькому султану Мухамеду IV — того самого, який увічнив на своїй картині Ілля Рєпін!
В останні роки серед істориків України виникла дискусія, чи брав він участь у бойових діях на території Франції по запрошенню її уряду проти Іспанії в 1646 р., коли 2 – 2,5 тис. українських козаків начебто під головуванням Сірка та Солтенка через Гданськ морем дісталися французького порту Кале. Потім в складі війська принца Конде вони штурмом взяли неприступну фортецю іспанців - Дюнкерк на берегу Ла-Маншу. На сьогодні твердження про участь у кампанії Сірка ще до кінця недоведені.
Авторитет Івана Сірка на Січі був беззаперечним. Тому не дивно, що запорозькі козаки 12 разів обирали його кошовим отаманом — с 1659 року по липень 1680-го, тобто до самої смерті.
Місце і дата народження Івана Сірка невідомі. За однією з версій він походив з родини української православної шляхти Поділля, а народився на початку XVII ст. Ймовірно, що дужий і хоробрий юнак подався собі в умовах польської та татарської навали на Запорозьку Січ, яка в той час була на о. Базавлук на Чортомлицькому Дніприщі в плавнях (приблизно на відстані 1,2 - 2 км від місця розташування сучасного села Капулівка). Але він же пізніше заснував слободи Мерефу та Артемівку на Харківщині, де був харківським слобідським козацьким полковником.
Декілька цікавих деталей з біографії. Приміром, весною 1672 р. полтавський полковник Жученко арештував Сірка і відправив під охороною до Москви. Цар засудив його «за измену» до вічного заслання в Сибір у місто Тобольськ. Але незабаром був звільнений внаслідок… заступництва Війська Запорозького Низового та польського короля Яна Собеського, який з жахом очікував наступ 200-тисячної турецько-татарської армії! Отже, Сірко - єдиний із всіх українських гетьманів та отаманів, який повернувся із Сибіру на Січ.
А у 1675 році завдяки заступництву Івана Сірка було врятоване життя Івану Мазепі – він тоді був генеральним старшиною у гетьмана Петра Дорошенка, з яким Січ була у стані війни.
Коли під час повернення з походу на Крим у 1675 р., він довідався, що частина звільнених ним християн не хоче повертатися в Україну, оскільки вони вже побусурманились, то І. Сірко наказав козакам всіх їх винищити у Чорній долині. Прийшовши на місце побоїща, він подякував козакам за виконаний наказ і сказав, стоячи серед трупів загиблих: «Пробачте нас, браття, а самі спіть до Страшного Суду Господнего, замість того, щоб розмножуватися в Криму між бусурманами на наші християнські голови і на свою вічну без хрещення погибель». Причину цього можна зрозуміти, коли згадати незчисленні напади мусульман - людоловів на Україну, і що перед тим на Новий 1675 рік 15 тисяч турецьких яничар і татар, серед яких були потурнаки, напали раптово на Січ, але зустріли жорсткий опір і – завдяки військовим тактичним хитрощам Сірка - практично всі були винищені.
1 серпня 1680 р. кошовий отаман Іван Сірко помер у віці 75-76 років на пасіці Грушівка (на схід від о. Томаківка). Його тіло на козацькій чайці перевезено до Запорозької Січі. Наступного дня козаки поховали І.Д.Сірка на військовому цвинтарі Чортомлицької Січі «з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська... Висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам'яного хреста із належним описом його імені і справ».
Як не знав спокою отаман за свого славного бойового життя, так і після смерті не було упокою його тілу…
Могила Ивана Сирко пострадала еще в 1709 году во время разорения Чертомлыцкой Сечи. Но местные жители уберегли ее, и семьи казаков присматривали за могилой атамана из поколения в поколение. В ноябре 1967 года, когда берег, на котором находилась могила кошевого атамана, подмыли волны Каховского водохранилища, останки атамана перезахоронили. Но перед этим при очень странных обстоятельствах череп атамана изъяли из могилы…
Поскольку во второй раз Ивана Сирко хоронили торжественно, при большом стечении народа, предать его земле обезглавленным было невозможно. Выход нашли самый простой — в гроб положили другой череп, обнаруженный при раскопках того же кургана. А череп атамана для изготовления скульптурного портрета отправили в Москву, в знаменитую мастерскую антрополога М. Герасимова, с целью проведения антропологической реконструкции внешности Ивана Сирко.
После этого череп Сирко почти четверть века оставался в Москве. Вернули его лишь в 1990 году, перед празднованием 500-летия украинского казачества. Но и на этом мытарства не закончились. После празднования юбилея череп Ивана Сирко попал… в сейф начальника местного отдела культуры, где он пролежал еще семь лет, пока его не передали в Днепропетровский исторический музей. Летом 2000 года, после многочисленных обращений историков, было принято решение о дозахоронении черепа атамана Ивана Сирко вместе с другими останками в кургане Баба-могила. И через 320 лет после смерти знаменитый атаман наконец-то обрел мир и покой.
