Особистість найбільш славетного гетьмана України за останні 300 років набувала на рівні офіційної науки та офіційної ж пропаганди різного забарвлення: від героїзації до стриманої прохолоди, від уславлення до замовчування. Коли постать Богдана Хмельницького була, врешті-решт, «канонізована» радянською владою в 40-50-х роках минулого століття, вона за велінням всемогутніх партійних ЦК перетворилася на ікону. Приблизно як Тарас Шевченко – другий видатний персоніфікований символ України і українців. Ордени, портрети на грошах та поштових марках, назви міст та сіл, вулиць, площ, колгоспів , пароплавів, мостів (як у Москві) та ще багато чого було пойменовано ім’ям Богдана Хмельницького. Зрозуміло, що в різних містах неосяжної супердержави з’явилось і чимало пам’ятників Богданові. Найбільш відомий – це, безперечно, пам’ятник Богдана на коні з булавою у Києві. Мають їх чимало міст нашої держави та навіть Росії: приміром, Бєлгород чи Омськ (дарма, що перша з дочок Хмельницького без сліду згинула десь в Московії). Загалом таких пам’ятників – десятки. На їх тлі (а деякі з них справді виконані на високому рівні скульптурного мистецтва) пам’ятник в Нікополі роботи знаного митця Івана Кавалерідзе, встановлений в 1954 році, має досить скромний вигляд. Можливо, Нікополь заслуговував би в майбутньому на новий, більш вражаючий образ, хоча три покоління нікопольців звикли саме до цього Богдана. Але хто заперечить: наше місто є саме тим місцем, де пам’ятник Гетьману є найбільш органічним, адже слава цієї неординарної особи пішла по світові з нашого краю. Як і дух козацької нескореності. Сьогодні майже всі урочистості загальнодержавного значення в Нікополі відбуваються біля фігури Богдана, який дивиться в далечінь – на північ, куди він колись повів козаків в переможні походи за волю України…
Богданові Хмельницькому належить одне з найвидатніших місць в історії України. З його іменем пов’язана третя державна доба в історії українського народу, відома як Українська козацька держава, фундатором і першим гетьманом якої став у 1648 році саме він – Богдан Хмельницький. Народжена ним на землях Запорозької Січі та її традиціях, вона охопила Наддніпрянську Україну у вогні національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття і стала переломним рубежем в політичній історії Східної Європи. І розпочалися ці вікопомні події у Микитинській Січі, заснованої козаками Війська Запорозького в урочищі Микитин Ріг у 1639 році.
Богдан Хмельницький народився в 1595 році в сім’ї чигиринського сотника Михайла Хмельницького, навчався в Київській Братській школі та, за твердженням істориків, у єзуїтському колегіумі. Обдарований природнім розумом, він був освіченою людиною, вільно володів польською і латинською мовами. З дитячих років Богдан був свідком життя Козацького Війська, татарських нападів на Україну і, завершивши навчання, він вступив до Чигиринської реєстрової сотні Війська Запорозького, яку очолював його батько. Той час був часом великих війн Польщі з Московським Царством та Оттоманською Портою, як називали тоді Туреччину. В битві під Цецорами поблизу Ясс з турками і татарами у 1620 році польсько-козацькі війська були розгромлені. Михайло Хмельницький загинув, а молодий Богдан потрапив у полон. Можна лише здогадуватися, що бачив під час неволі юнак в Туреччині та в Криму, звідки він повернувся на Батьківщину завдяки допомозі побратимів із Війська. А на згадку залишив у собі знання турецької і татарської мов.
Наступні двадцять п’ять років життя Богдана – це шлях воїна і політика: морські походи із Базавлуцької Січі на Туреччину і Крим, участь у Смоленській війні Речі Посполитої з Московією 1632 – 1634 років, довіра козаків бути обраним сотником, а згодом – полковником, писарем Війська Запорозького, знайомство з королем Речі Посполитої, його оточенням та іноземними послами і участь в повстаннях проти польських магнатів, які закабалили український народ.
Саме під час підготовки нового повстання козаків проти поляків у 1647 році Богдан Хмельницький був викритий та змушений втікати від переслідувань з однодумцями на Запоріжжя. Він зустрів тут підтримку своїм задумам з боку реєстрових козаків із залоги Микитинської Січі.
pilonРаптовим ударом 21 січня 1648 року Богдан Хмельницький здобув Січ і вибив поляків із Запорожжя. Це були його перші стратегічні успіхи, що надали йому можливість здійснити широкомасштабні заходи із створення повстанського війська та його забезпечення, формування старшинського уряду Війська-Держави, укладання військового союзу з кримським ханом, за яким стояла Туреччина. І ось, нарешті, день великої козацької ради у Микитинській Січі 19 квітня 1648 року: «Коли ж роз виднілося, і сонце розсипало по всій піднебесній своє вогненне, ясносяйне проміння, до Січі зібралася вже значна частина кінного війська», – повідомляє козацький літописець Самійло Величко. Оскільки зібралась велика кількість козаків, яких не міг вмістити січовий майдан, то кошовий отаман і Хмельницький вийшли із Січі на просторіший майдан. «Тут було оголошено всьому війську, – пише далі Величко, – й виразно сказано, що за збитки та гніт, які терплять козаки й уся Мала Росія, проти поляків починається війна». Також було повідомлено, що татари на чолі з Перекопським мурзою Тугай-беєм йдуть на допомогу, а в заклад Хмельницький залишив ханові свого старшого сина Тиміша.
«Почувши це, – свідчить літописець, – все Запорозьке військо одностайно й одноголосно назвало Хмельницького своїм гетьманом, і 19 квітня постановило й обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами накласти».
На військовій раді Хмельницькому було вручено гетьманські клейноди – корогву (прапор), бунчук, булаву, срібну військову печатку та нові мідні котли з довбишем. Після ради Хмельницький з козацькою старшиною і козаками молилися в Січовій церкві Покрови Божої Матері й потім провели нараду про майбутні дії.
Через три дні військо на чолі з Богданом Хмельницьким вирушило із Січі Микитинським шляхом на північ – назустріч польським військам, що рухалися на Січ. Козацькі лави йшли вперед – до перемог на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями, до урочистого в’їзду Богдана в стародавній Київ, де його вітали, як новітнього Мойсея, Богом даного українському народу…
Минули століття. Безжалісний час і людська рука зруйнувала на землі багато з того, чим жила козацька Україна. Та пам'ять українського народу зберегла ім’я Богдана Хмельницького та його діяння. У старій частині Нікополя у середині 1950-х років був встановлений пам’ятник Великому Богдану, а недалеко від нього – гранітний пілон з меморіальною дошкою про обрання Хмельницького Гетьманом саме в Микитинській січі, а не десь в іншому місці.
Розповідь була б неповною, якщо не згадати про те, що в Нікопольському краєзнавчому музеї зберігається, за церковним переказом, баневий хрест із Свято-Покровської церкви Микитинської Січі 1648 року, під яким молився Богдан Хмельницький із козаками напередодні Великого походу за волю України. Ось це ще раз підтверджує диво української історії у нашому краї – відродження національної держави як козацької республіки – єдиної у Європі того часу.
Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ, історик, заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи.
Джерело: Новини твого міста
