І за часів Дніпра, і після утворення штучного моря деякий час саме тут билося серце дозвілля нікопольців, вирувало життя, у парку Пушкіна танцювали, закохувались, милувалися з балюстради місячною доріжкою та пригощалися морозивом у кафе. Сюди вранішніми вулицями звідусіль крокували випускники, щоб зробити останні кадри «усім класом» та змахнути непрохану сльозу. Авжеж, сьогоднішня дамба вже набагато затишніша. І мало схожа не те що на Круазет в столиці європейського кіно Канні, а й на українські приморські «рів’єри». І все ж таки це досить знакове для кожного нікопольця місце.
Набережна , дамба – перше, що виникає в уяві нікопольців, коли вони чують прохання гостей показати пам’ятки міста. Незважаючи на плачевний стан давно неосвітленої, а влітку – ще й заваленої сміттям самими городянами дамби, все ж ми полюбляємо це місце. Широка асфальтована укріплююча дамба довжиною в 3.8 км зранку стає біговою доріжкою для любителів кросу, рибалки й просто поціновувачі краси природи, здіймаючись двома «міні-потьомкінскькими сходами», зустрічають тут мальовничі світанки, діти й дорослі приходять сюди охолодити своє тіло спекотним літом, а взимку – отримати порцію адреналіну в ополонці або на ковзанах, для митців й творців, художників та фотоаматорів це місце натхнення, а для когось узбережжя – засіб існування. А громадські діячі, екологи та тільки-но створені шлюбні пари проводять свої заходи, урочистості та фото сесії біля постаменту з гарматою. Набережна водночас - гордість і сум, та вона залишається чи не єдиним місцем, куди городяни приходять найчастіше.
Дамба, яка і утворила сучасну набережну, виникла в Нікополі немовби за помахом чарівної палички злого чаклуна. Хоча, насправді, замість чаклуна була Москва, де у 1952 р. відбувся ХІХ з’їзд КПРС, на якому було прийнято розгорнуту програму так званих «будівель комунізму». Серед цих монстрів, для фінансування яких народ примусили підписатися на чергову Держпозику у травні того ж 1952–го, було й будівництво Каховської ГЕС з величезним водосховищем. Водосховище було потрібне для зрошування земель, які відводилися під виробництво бавовнику, бо для майбутніх військових планів Москви його не вистачало.
Вже з 1953 р. три ліспромгоспи почали вирубувати плавневі хащі, знищуючи унікальну екологію Великого Лугу. Бульдозери і скрепери зрізали острови, вирівнюючи ложе майбутнього водоймища. Зникли улюблені нікопольцями острів Любові, Орлов острів, а також сотні островів, на яких місцеві мешканці мали городи, випаси для худоби. Під сталевими ножами зникли річки та озера Лапинка, Підпільна, Шершава, Темна, Лиса, Тарас, Цимбал, Кругляк та багато інших.
Слід сказати, що й тоді були розумні люди, не одні лише партпрацівники. Існувало кілька варіантів проектів створення штучного моря. І деякі з них передбачали повне або часткове збереження плавнів. За одним, скажімо, пропонувалася озерно-проточна система водойми з постійним коливанням у ній рівня води. Тобто - зі збереженням озер, протоків та річок, котрі тут впадали у Дніпро. І лісових масивів - також. Але для цього потрібно було будувати цілу мережу насосно-перекачувальних станцій, а тому вибрали найдешевший і, на жаль, найзгубніший варіант.
Коли почалося знищення околиць Новопавлівки і Довгалівки з метою нагортання дамби, знайшлася одна смілива людина – Олексій Іванович Артеменко, який уголос сказав про злочинність будівництва, але це був глас «вопіющого у пустелі».
Роботи розпочались і йшли швидкими темпами. Знищувалися старі будівлі, хати. Пішла під ніж хата козака Білого, збудована у першій половині ХІХ ст., зразок української народної архітектури.
Роботами керувало нікопольське управління «Укрбудмеханізації». Його робітники згортали земляну основу дамби, бутували її гранітним камінням. Тим часом влада Нікополя вже фантазувала про майбутнє. «У зв’язку з будівництвом Каховської ГЕС і створенням Каховського водоймища, в районі Нікополя буде споруджено гранітну набережну довжиною в 1 кілометр, шириною в 35-40 метрів. Вона буде чудовою архітектурною прикрасою міста, бульваром, що сполучатиме його магістралі. Композиційним центром бульвару буде будинок річкового вокзалу. На набережній передбачені місця для причалів пароплавів далекого слідування, річкового трамваю, причалів для човнів, місця для водних станцій та купалень».
Що ми маємо зараз, знають усі городяни. Гордо стоїть на набережній одиначка-гармата – на честь визволителів Нікополя, чисельні рибалки з вудками і гарний краєвид на атомну станцію. Але все ж таки це наше диво, і дай Боже, щоб воно існувало і далі, бо береже дамба нашу історичну частину від затоплення, а нам нагадує про те, до чого призводить жорстока вертикаль влади, яка ігнорує людей.
Ігор АНЦИШКІН, історик
Джерело: Новини твого міста
