В березні, коли в північній півкулі дзвінкі струмочки сповіщають про наближення весни, протягом останніх півтора десятки років відбулись дві важливі події. Вони привернули увагу широких кіл громадськості, поклали початок щорічним заходам, семінарам та обговоренням. В перший весняний місяць світова спільнота зосереджує свою увагу на проблемах води. Її взагалі-то не стало менше, але наслідки порушення кругообігу в природі з кожним роком дають все більше приводів для стурбованості.
sea11 - 14 березня 1997 року в м. Курітіба (Бразилія) відбулась I Міжнародна зустріч, на якій 18 екологічних організацій, які борються за соціальні права, із семи країн Північної Америки, Європи та Азії, оголосили про створення коаліції «Живі річки» та прийняли заяву, яка одержала назву «Уокерська Декларація». В роботі цієї Міжнародної установчої зустрічі із всіх республік колишнього СРСР брали участь представники лише Російської Федерації з Нижнього Новгорода (де діє чи не найпотужніша природоохоронна організація «Поможем реке»).
Учасники зустрічі обговорювали проблеми людей, що потерпають від загат та гребель на річках, які спричиняють і знищення середовища проживання та переселення населення. В Уокерській Декларації підкреслюється, що внаслідок будівництва гребель та плотин знищуються природні річні системи і потерпає населення, яке примушують освоювати для життя нові місця. В цілому прийнятий документ є виваженим, об’єктивним і націленим на реалізацію заявленої мети.
В травні 1999 та 2004 років в Нижньому Новгороді проходив Міжнародний Форум «Великие реки мира». В рамках цього форуму довелось спілкуватись з активістами з багатьох країн. Особливо зацікавив досвід французьких колег – в цій країні звільнено від гребель декілька річок. Фахівці з Франції та неурядові організації з Америки, Німеччини, країн Азії підкреслювали, що затрати на підготовку, розробку проекту та його реалізацію дорівнюють, а іноді перевищують вартість будівництва цих самих гребель.
Видатний російський кліматолог і географ Олександр Воєйков (1842-1916) проаналізував співвідношення між опадами та випаровуванням і висловив основне положення гідрології: «При прочих равных условиях, страна будет тем богаче текучими водами, чем обильнее осадки и чем менше испарение как с поверхности почвы, так и от растений. Таким образом, реки можно рассматривать как продукт климата».
Друга важлива подія (по даті, а значенню – можливо, й перша), яка стосується водних проблем, відбулась в листопаді 1992 року. На 47-й Генеральній асамблеї ООН була ухвалена Резолюція про щорічне відзначення 22 березня Всесвітнього Дня води.
27 листопада 2002 року зовсім непомітною відбулася епохальна, революційна подія, що відкрила нове відношення людей в XXI столітті до одного з найважливіших ресурсів навколишнього природного середовища – води. Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав прийняв Загальний коментар, що відноситься до статті 11 Міжнародної Конвенції про економічні соціальні і культурні права, про право на воду. Одна з статей Конвенції вимагає відкласти приватизацію водних послуг до створення ефективної системи нормативного правового регулювання, прийняття національних водних стратегій і плану дій щодо реалізації права на воду.
У 2003 році Резолюцією Генеральної асамблеї 2005- 2015 роки проголошені десятиріччям дій «Вода для життя». Метою Всесвітнього Дня Води-2012 є привернення уваги міжнародного співтовариства до взаємозв’язку між якістю води та продовольчою безпекою. Продовольча безпека може бути досягнута за умови, коли всі люди у всі часи мають постійний фізичний, соціальний та економічний доступ до достатньої кількості безпечних та поживних харчових продуктів для задоволення потреб здорового життя.
Вода є головним фактором і складовою у виробництві продуктів харчування. Якраз тому на семінарах до Дня води-2012 рекомендовано розглянути стан і перспективи продовольчої безпеки та викликів, пов’язаних з водною проблемою.
Повернемось до проблем нашого міста та регіону, спробуємо розібратись, які саме проблеми вирішити - в наших власних силах, а які – разом з ким, яким чином та якому рівні.
Дніпропетровська область щойно відзначила 80-річчя свого створення. До цього ювілею її площа зменшилась більш ніж вдвічі. Під час одного з розподілів виділеної з самого початку території в 1939 році було створено Запорізьку область. Міжобласну межу на той час визначило русло Дніпра. Сьогодні на береги безмежного ( в розумінні – без обласних меж) Каховського водосховища виходять землі Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей. Чи власне береги є межами областей, чи межі ці проходять по акваторії водосховища? Якщо межі йдуть по берегам, то, виявляється, що водозабір Нікополя знаходиться поза межами області!
Водосховище як водний об’єкт дійсно належить всьому народу, який делегував право розпорядження поверхневими водами безпосередньо Верховній Раді. Чи може вищий законодавчий орган без втручання обласних керівників визначати пріоритети використання вод, включаючи питне водопостачання? Чи зрозуміють необхідність об’єднання зусиль обласні ради та губернатори вищезгаданих трьох областей-«губерній», зайняті пошуком інвестицій, наприклад, на розширення Запорізької атомної станції чи будівництва Каховської ГЕС-2? Чи не тому залишається без відповіді питання: чому ігнорується вимога укладання міжобласної басейнової угоди, яка вже більше семи років ініційована громадськістю міста та підтримана органами?
Чи достатній рівень розуміння проблем та шляхів їх вирішення на місцевому рівні? Чи знайшли вони відображення в планах місцевих екологічних дій? Чи визначене місце (центр), де збираються, опрацьовуються та пропонуються шляхи вирішення водних проблем на місцевому рівні? Чи достатньо вони висвітлюються в ЗМІ, школах та вишах міста? На превеликий жаль, невизначеність меж, на які розповсюджується дія міської влади, де та з ким вона має співпрацювати для вирішення спільних питань, не додає оптимізму
Беручи участь в міжнародних конференціях, де розглядались і проблеми води (Ріо-де- Жанейро, 1992 р., Сан-Франціско, 1996 р.), у багатьох національних заходах за участю міжнародних організацій, я звернув увагу, наскільки нас випередили в розробках та реалізації заходів за кордоном.
На конференції «Стабільне управління стічними водами в регіоні Балтійського моря» (м. Київ) представники Коаліції «За чисту Балтику» (Coalition Clean Baltic) зробили цікаві повідомлення. Особливий інтерес викликала доповідь «Залишки фармацевтичних препаратів у довкіллі - переваги та недоліки традиційних та екосанітарних систем очищення стічних вод». На факти залишків фармацевтичних препаратів у воді Коаліція звернула увагу ще в 70-х роках. Спочатку вважалось, що головний забруднювач – лікарні. Значні дослідження, що почались в 90- х роках з удосконаленням аналітичних методів та обладнання, засвідчили, що головний забруднювач – все ж таки оселі, де проживають користувачі фармпрепаратів. Сьогодні досліджено шляхи міграції та концентрації різних діючих речовин з фармпрепаратів в поверхневих, ґрунтових та морських водах.
Спостерігаючи черги в наших аптеках, можна стверджувати, що не лише в балтійських водах можна знайти залишки ліків. Виникає цілком обґрунтоване запитання: чи не знаходимось ми на шляху до колективного лікування «букетом» з використаних ліків? Чи очищується від них вода в різних колективних та індивідуальних фільтрах-пристроях? Щодо останнього є серйозні сумніви.
Закінчити хочеться сподіваннями, що перелічені проблеми стануть предметом постійної уваги місцевої влади. Ми, громадські організації, зі свого боку готові для конструктивної співпраці і чекаємо на підтримку розроблених та затверджених проектів. Серед них - дослідження стану Каховського водосховища, розгляд вимог щодо укладання Нижньодніпровської міжобласної басейнової угоди та створення освітньо-просвітницького та мобільного моніторингового центру.
В’ячеслав САНДУЛ
Источник: НТМ
