Деякі передплатники і читачі газети не тільки полюбляють читати, але й самі, як кажуть, проявляють свою творчість, чим нас і радують. Більшість з них залишаються вірними газеті на все життя, як, наприклад, відомий в місті педагог, волейбольний арбітр, позаштатний кореспондент, член Національної спілки журналістів України Валерій Єгорович Бенько. Пропонуємо нашим читачам його життєві історії, навіяні спогадами з дитинства.
ЛЕЛЕКИ
(Етюд)
Спостерігаю цю пару гарних перелітних птахів вже не один рік. Вона уподобала собі місце для гніздування на водонапірній вежі. Споруда та височить за Олексіївкою серед дач та городів. Тож люди вже ранньої весни чують дивне клацання лелечих дзьобів. Позбавлені голосу, птахи саме так перемовляються між собою.
Придивлятися, що і як роблять лелеки дуже цікаво. Весняні польоти над гніздом, яке вже почали будувати, нагадують танці в повітрі, настільки граціозні рухи чорно-білих крил. А які ніжні стосунки між цими двома залицяльниками!
Все літо чути у височині їхнє веселе дружнє цокотання. А восени гніздо пустіє – лелеки відлітають у теплі краї.
Та от настає нова весна, і лелеки повертаються на рідне гніздовище. Деякий час ремонтують гніздо, приносячи у дзьобах палички, гілочки, сухі травинки. А потім лелечиха сідає на кладку яєць. Майбутній тато «мотається», аби нагодувати себе, й свою «половину». А коли лелечиха хоче політати чи сама корм вполювати, то він сідає на яйця.
«Розмови» лелек схожі на роботу телеграфу: то швидко строчить, то поволі.
І лише вночі замовкає той перестук.
От у поведінці птахів щось невловиме змінилося – це вилупилися пташенята. Але їх ще не видно у гнізді. Батьки, то один, то другий, завжди з малими – або від холоду захищають, чи від сонця прикривають.
Лелеченят троє. Вони вже виглядають з гнізда. Їсти – тільки дай. Отже батькам велика робота. А ще вичистити треба гніздо, помінять підстилку, почистити пір’ячко. Потім почалася наука: як треба піднімати крила, як підскакувати вгору, як стояти на одній нозі, як триматися у повітрі аби не падати вниз.
Дріботіння дзьобів перемішується з лопотінням крил. Ось вже лелеченята не гірше від дорослих птахів перестукуються «морзянкою», закинувши голови на спини. Рухи пташенят ще незграбні, бо крила не зовсім виросли. Але тренування йдуть систематично, по черзі – всім разом місця не вистачає. Це – як весела гра, як своєрідний танок.
Минуло ще трохи часу – і вже всі троє малих почали літати.
Якось, коли прийшла золота осінь, не почув знайомого цокотання на вежі – сім’я лелек помандрувала у теплі краї.
До зустрічі весною!
В. Бенько, член Національної спілки журналістів України.
Источник: НТМ
