Після 10-річної педагогічної роботи я був призначений керівником фізичного виховання (адміністративна посада) в Нікопольському педагогічному училищі, на якій пропрацював 36 років. До цього я був вчителем фізичного виховання в середній школі № 9, в якій завершилось формування моїх педагогічних переконань, які складались в мої перші роки педагогічної праці. Тут мені хотілось побачити свої переконання в живій творчій справі.
Чим більше я прагнув впроваджувати свої прагнення в практику, тим ясніше ставало, що виховна робота з дітьми – це правильне сполучення рішення духовних і організаційних завдань з особистим прикладом в роботі.
Роль педагога в школі значно підвищується, коли батьки учнів бачать в його праці приклад високої педагогічної культури, безпосереднього вихователя дітей.
Працюючи в школі, а потім в педагогічному училищі, я щорічно бував в школах міста на педагогічній практиці, бачив і відчував невихованих сучасних дітей на уроках, на перервах до і після уроків, їх грубість, неповагу до старших, навіть жорстокість.
Виховання – це перш за все постійне духовне спілкування вчителя, дитини, батьків. Виховувати дітей через вчителів, студентів, через викладачів, бути вчителем вчителів, вчити науці і мистецтву виховання – це дуже важлива сторона багатогранного процесу дитячої душі. У спілкуванні зі шкільними вчителями початкових класів, моїми бувшими студентами педагогічного училища, а тепер колегами, я усвідомив, що ця невихованість і навіть жорстокість йде від їхніх батьків.
Протягом останнього десятиріччя чимало маловихованих студентів вчилося і в педагогічному училищі. Чому і звідки ця невихованість та неповага до старших? Та передусім у вихованні в сім'ї.
Дуже важливу роль у формуванні людської особистості відіграють роки дитинства, дошкільний і молодший шкільний вік. Педагог А.Макаренко стверджував, що від народження до п’ятирічного віку дитина бере від оточуючого світу в багато разів більше для свого розуму почуттів, волі, характеру, ніж від п’ятирічного віку до кінця свого життя. Це дуже важливо знати батькам, адже виховання дітей – кровний обов’язок і свята місія батьків. Мати – берегиня роду, вона, як сонце; батько – глава сім'ї, він господар дому, як місяць на небі.
Роль батька і матері, як вихователів у сім'ї не однакова. Відомо, що мати більше часу віддає вихованню дітей. Нам завжди і скрізь потрібна наша мама, її доброта і ласка зігрівають все життя.
Дуже добре, коли в сім'ї розумно поєднуються батьківський чоловічий авторитет і щира материнська ласка, турботлива лагідність бабусі і щедрість дідуся. Єдність вимогливих впливів дорослих членів сім'ї на дітей – одна з найголовніших запорук їх повноцінного розвитку, становлення характеру, формування моральних якостей.
Чому ж так часто батьки шукають вихід із скрутних психологічних ситуацій виховання в посиленні вимог до дітей, а не в поліпшенні умов життя і вихованні синів та доньок любов’ю, вболіванням, у аналізі своїх дій, вчинків, поведінки, взаємин? Хіба ж прибуде авторитету батькові, котрий часто буває п’яним, чи на підпитку тижнями не бачить дітей, мало спілкується з ними, а потім на вимогу матері за власною ініціативою проводить «виховну роботу».
Як часто дорослі чомусь забувають, що в дитячій душі, як на благодатному ґрунті, проростає все, що посієш: добре, розумне і вічне – збереш багатий урожай доброти, милосердя, людяності, щирості. Саме дружні стосунки між членами сім’ї, доброзичлива атмосфера, злагода, взаємоповага, любов і поступливість батьків у ставленні один до одного – головна сила виховного впливу на дитину. Відомо, що малюки часто несвідомо копіюють дорослих, їх дії. Дуже хворобливо діти сприймають незгоди батьків, кожен вияв взаємної неповаги.
Дорого коштує потім дітям і всьому суспільству брак щирої поваги батька до матері, а матері – до батька.
Батькам слід пам’ятати про те, що «маленька зернина, посіяна в людській душі у роки раннього дитинства, стає у зрілі роки могутнім деревом. Усе залежить від того, яку зернину посіяно і в який ґрунт».
«Дитина – дзеркало сім’ї: як у краплі води відбивається сонце – так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька», – писав у книзі «Серце віддаю дітям» – педагог В. Сухомлинський. Він радив змалку виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов і повагу до старших.
Добрі стосунки між членами сім’ї – запорука успіху вихованні дітей чуйними, такими, щоб «перші думки про добре, сердечне, найпрекрасніше, що є в світі, – про любов людини до людини – пробуджувались на особистому досвіді, щоб найдорожчими для дітей стали батько й мати». Батько і мати повинні бути для дитини прикладом моральної чистоти.
Валерій Бенько, відмінник освіти України, кавалер нагрудного знаку «Антон Макаренко»
Источник: НТМ
