Автор листа розповів і про долю командира полку гвардії полковника Ходжаєва, хоча в книзі О. Гончара він мав звання підполковника. Полковником став за два дні до героїчної загибелі. Як пише у листі Іван Дубінін, 14 лютого 1945 року його викликали до штабу полку, де він отримав завдання супроводити на передній край групу армійських офіцерів. Ніч була сніжна, але тепла. Перевіривши стан оборони, на світанку прибули на КП командира полку. З порогу Дубінін почав рапортувати: «Товаришу гвардії підполковнику!». Побачивши на погонах три зірочки, вибачився і продовжив рапорт: «Товаришу гвардії полковнику!». Усі вітали командира з присвоєнням нового звання.
На світанку наступного дня ворог перейшов у новий наступ по всьому плацдарму за річкою Грон. Понад три години тривала артилерійська підготовка. Під прикриттям потужного вогню йшли танки. Зі свого командного пункту гвардії полковник Ходжаєв побачив, як до КП наближалися дві броньовані машини ворога. Поруч з ним було декілька автоматників з його охорони. Командир вискочив нагору, де бушував вогонь. Протитанковою гранатою він зупинив перший танк. Але танкіст другої ворожої машини відчинив люк і кинув ручну гранату під ноги командира полку. Автоматники винесли з поля бою тіло Ходжаєва і поховали поруч з могилою гвардії майора Воронцова.
Після загибелі Ходжаєва полк очолив підполковник Вербицький. І хоча багато воїнів полягли у тих боях, гвардійці виконали бойове завдання, форсувала річки Нитра, Ваг, визволили міста Нові Замки, Галанта, Гренава, Загор…
Олесь Гончар не був стороннім спостерігачем, він сам героїчно воював. Про це говорять його нагородні листи.
Приводимо ці нагородні листи мовою оригіналу:
Наградной лист к приказу №057 от 7 сентября 1944 года
«Старшина минометной роты гв. сержант Гончар Александр Терентьевич в боях с немецкими захватчиками в районе высоты 358,1 (Румыния) проявил доблесть и мужество.
Несмотря на ураганный артиллерийско-минометный огонь противника, тов. Гончар своевременно обеспечивал роту боеприпасами, что дало возможность отразить 12 контратак и уничтожить 6 огневых точек противника.
21 августа 1944 года противник открыл сильный артиллерийско-минометный огонь по нашим позициям, в результате чего подвозить пищу личному составу стало невозможным. Тов. Гончар на себе в термосах ползком обеспечил пищей личный состав роты.
Достоин правительственной награды – медали «За отвагу».
Командир 222-го гв. стрелкового полка гв. подполковник Ходжаев».
Приказ №75/Н от 20 ноября 1944 года
«Старшину минометной роты гв. сержанта Гончара Александра Терентьевича за то, что он в районе с. Соро (Венгрия) под сильным огнем противника 6.11.1944 г. бесперебойно доставлял бойцам пищу и боеприпасы, а во время отражения контратак врага из личного оружия уничтожил двух венгерских солдат наградить медалью «За отвагу».
Приказ №02/Н от 18 января 1945 года о награждении старшины минометной роты гв. сержанта Гончара Александра Терентьевича третьей медалью «За отвагу».
Геройски действовал Гончар Александр и в бою с крупными силами пехоты и танков 17 февраля 1945 года в районе с. Барт (Венгрия). Когда из строя командир второго расчета Александр Терентьевич встал у миномета и метким огнем отразил семь вражеских контратак, разбив два вражеских пулемета и истребив более полутора десятков гитлеровцев. За мужество и отвагу, проявленные в этом бою, Гончар был награжден орденом Славы III степени.
На всю жизнь остались в памяти Александра Гончара бои при форсировании реки Моравы. С 6 по 8 апреля 1945 года Гончар обеспечивал бесперебойную доставку мин на огневые позиции в условиях отсутствия надлежащих переправочных средств. В течение трех суток он не покидал переправы, благодаря чему минометы оказали реальную поддержку пехоте и удержании плацдарма. За эти бои Гончар был удостоен ордена Красной Звезды.
Ось так задумувався і писався роман про пройдений бойовий шлях полку і бойових товаришів, живих і мертвих.
Володимир Рєзнік
Джерело http://ntm.net.ua
