В першу неділю червня згідно з Указом Президента України від 18 березня 2003 року відзначається День працівників водного господарства. Нове професійне свято в країні, як наголошується в Указі, впроваджено з врахуванням «вагомого внеску працівників водогосподарсько-меліоративного комплексу у розвиток водного господарства і меліорації земель, задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах». Щоб впевнитись у важливості та значенні цієї галузі діяльності для життя заглянемо ненадовго в історію.
Сьогодні перед спеціалістами водного господарства всього світу повстало завдання збереження та врівноваження використання наявних водних ресурсів для потреб людини і промисловості. Цього можна досягти лише за умови збереження умов для природних процесів кругообігу води та екологічної рівноваги в природних водах. Наша держава віднесена до маловодозабезпечених. Близько двох третин площі водозбірного басейну Дніпра відноситься до суміжних держав, звідки вода врешті-решт поступає до нас. Для задоволення потреб промисловості у воді свого часу на території України було збудовано п’ять водосховищ.
У вересні 1950 року на Дніпрі було розпочато будівництво Каховського гідровузла: гідроелектростанції (другої на Дніпрі за хронологічним порядком після Запорізької і шостої -нижньої за розташуванням - в каскаді дніпровських ГЕС), греблі, шлюзу, Північно-Кримського каналу та Каховського водосховища. Такий гідровузол тоді створювався вперше не тільки в Україні, а й в усьому СРСР. У липні 1955 року гідробудівники спрямували течію річки в нове русло, перекривши старе. Для живлення ГЕС створено водосховище, яке сьогодні є одним з найбільших штучних водойм України.
Проектом будівництва Каховського гідровузла разом зі створенням водосховища було передбачено будівництво цілого комплексу захисних гідроспоруд. І це необхідно було не тільки для протидії водам водосховища, де рівень води проектувався на 10 метрів вище існуючого рівня Дніпра. При наповненні водосховища значно піднімався рівень води і в деяких з річок, що впадають у водосховище (це річки Кінська, Томаківка, Білозірка, Базавлук, Кам’янка тощо). Наприклад, в річках Томаківка і Базавлук рівень води піднявся на 8-10 м - до позначки 16 метрів.
Тому - для зменшення витрат на відселення людей з територій, прилеглих до цих річок і Каховського водосховища, для скорочення теренів затоплення і підтоплення, площ, що підпадають під шкідливу дію вод – було передбачено створення захисних дамб з насосними станціями, берегових вертикальних дренажів, регулюючих водосховищ з греблями та інше.
Цими комплексами гідроспоруд захищались чотири масиви:
Західний басейн марганцевих родовищ (Базавлуцька захисна дамба № 8, Шолохівська споруда № 14 або Шолохівська гребля), Східний басейн марганцевих родовищ (Томаківська захисна дамба № 4, захисна дамба № 5, споруда № 6 - Миколаївська гребля, споруда № 2), м. Нікополь (Нікопольська захисна дамба), Кам’янський Под (Кам’янська, Знам’янська, Білозірська захисні дамби).
При будівництві комплексу захисних гідротехнічних споруд для захисту від підтоплення Нікопольських родовищ марганцю були перекриті русла рік Базавлук та Томаківка. Для перекачування стоку цих річок (весняного, зливового) були побудовані Базавлуцька та Томаківська насосні станції потужністю відповідно 30 і 20 куб. м/с.
Для захисту від затоплення Кам’янського Поду Запорізької області збудовано Білозірську насосну станцію потужністю 10 куб. м/с..
Загальна площа цих захищених територій з населеними пунктами, промисловими підприємствами та інженерними спорудами становила 16 тис. га. В тому числі від затоплення і підтоплення було захищено 32 кв. км території Нікопольського марганцевого родовища, рудоносні відкладення якого утворюють дві відособлені площі - східну та західну з запасами руди у 122 млн. т.
Для виконання функцій прийомки і експлуатації гідроспоруд Держкомітет водного господарству організував в липні 1957 року в м. Нікополі Управління служби експлуатації захисних споруд на Каховському водосховищі. Нині це - Нікопольське регіональне управління водних ресурсів, на балансі якого знаходиться комплекс гідроспоруд Каховського водосховища. Колективу цього управління з самого початку довелось вирішувати непередбачувані проектантами проблеми.
Після заповнення водосховища восени 1958 року від штормової непогоди постраждала захисна дамба на Базавлуцькій дільниці. На відновлення та додаткове посилення пішло до 100 тис. кубометрів матеріалу. Цей обсяг спільно з іншими дільницями склав до 5 млн. куб. м. Сьогодні на балансі Управління знаходиться близько 60 км берегоукріплень та шість насосних станцій, що перекачують стік річок та дренажних вод.
В складі управління сьогодні працює близько 250 чоловік. Останні десять років його очолює Олександр Скрипець. З 1981 по 1986 рік колективом керував нині працюючий на посаді заступника Анатолій Стружко. Про високий рівень відповідальності цих керівників за справу, вимогливість до себе та підлеглих свідчить хоча б те, що проблеми, викликані рукотворним морем, до цього часу вирішувались. Сьогодні для їх вирішення необхідне суттєве фінансування. Світовий досвід управління водогосподарською діяльністю напрацював принцип «вода оплачує воду». Які витрати «оплачує» наша вода, куди вона (точніше - плата за її використання) надходить – всі ці питання є складовими загальнодержавної проблеми. Для її вирішення необхідно переглядати національне законодавство, зокрема - створення Водної агенції (ведеться з 2010 року), в положенні про яку добрий десяток разів згадується роль та можливості Президента України. Заслуговує на увагу і те, що за 60 років в нашій республіці, а потім – і державі сім (!) разів змінювалась система управління водним господарством (двічі - за часів незалежності).
В’ячеслав САНДУЛ, голова нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра.
Источник: НТМ
