В рамках святкування 80-річчя Дніпропетровської області відбулася науково-практична конференція «Дніпропетровщина: минуле, сьогодення, майбутнє». У роботі конференції взяли участь міський голова Руслан Токар, секретар міської ради Михайло Метер, заступники міського голови, депутати, представники громадської ради при міському голові, представники вищих навчальних закладів та громадських організацій, голови квартальних комітетів, студентська молодь.
Дніпропетровщина – край цікавих традицій і яскравих особистостей, мальовничої природи і багатих надр. Ракетно-космічне серце держави, край стратегічно важливих металургійних та оборонних підприємств, «батьківщина Генсеків» та політичних лідерів сучасності (згадаймо хоча б Брежнєва, Щербицького, Ватченка, Чебрікова, Тимошенко. Та й Леонід Кучма як політик сформувався саме на Дніпропетровщині). Дніпропетровці напівжартома-напівсерйозно називали своє місто «не першим в Україні, але і не другим». Саме Дніпропетровськ мав стати – за планами Катерини II – «Південною Пальмірою», третьою столицею імперії. Завадила смерть цариці та нестаток коштів у казні. І місто ще 100 років залишалось провінційним містечком, куди навіть у 1820 році заслали опального О. Пушкіна. Регіону випала нелегка і в той же час щаслива доля стати одним з центрів українського відродження, економічної потужності країни. Область посідає виключно важливе місце в житті України. Кожна четверта гривня країни заробляється саме у Дніпропетровській області, а наш Нікополь є її невід’ємною, важливою економічною регіональною складовою.
Про те, як Дніпропетровська область сформувалася в якості територіально-адміністративної одиниці, як набула нинішнього вигляду та статусу про те, які значення в різні часи відігравав у цьому регіоні Нікополь, присутнім на конференції розповів Мирослав Жуковський, заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи.
За його словами, сучасна Дніпропетровська область була утворена на колишніх землях Вольностей Війська Запорозького Низового, які – після знищення Російською імперією Нової Січі у червні 1775 року – увійшли до складу Новоросійської губернії. Через вісім років вона перетворилася на Катеринославське намісництво, на території якого нині розташовані частини чотирьох областей, включаючи, звісно, Дніпропетровську. Катеринославщина мала тоді вихід до Азовського моря.
«У 1913 році Катеринославська губернія, згідно з імперським положенням від 8 листопада 1775 р., – розповідає Мирослав Жуковський, – мала у своєму складі 8 повітів, які, в свою чергу, поділялися на 236 волостей. Її територія мала 54 377 кв. верст, на яких проживало 3 349 563 чол. (трохи менше, ніж налічується мешканців у сучасній області). Губернським центром було місто Катеринослав. На той час Нікополь, який входив до складу Катеринославського повіту, був затишним містечком з населенням в 26 000 чол. Під час української національно-демократичної революції, громадянської війни та іноземної інтервенції 1917– 1922 рр., адміністративно-територіальний устрій Катеринославської губернії за ініціативи партійних та радянських органів почав змінюватись.
Декретом Раднаркому УРСР 1919 р. була утворена Донецька губернія, до складу якої увійшли Бахмутський й Слов’яносербський повіти, деякі повіти Катеринославщини. У квітні 1919 року із повітів Херсонської та Катеринославської губерній утворився Криворізький повіт, який увійшов до складу останньої. Через рік від Катеринославської губернії до Донецької відійшов чималий Маріупольський повіт. В червні 1920 р. була створена Олександрівська губернія, перейменована в червні 1921 р. на Запорізьку. Але під час голоду 1921–1922 років та боротьби з національним підпіллям та Махновським рухом у 1922 р. Запорізьку губернію було приєднано до Катеринославської. Початок Нової економічної політики в радянських республіках та утворення СРСР стали поштовхом до нових адміністративно-територіальних реформ 1923–1925 рр. Першим етапом стало скасування у складі Катеринославської губернії 13 повітів та 325 волостей. Натомість організовано 7 округів, які поділялись на райони: Олександрівський округ – 13 районів, Бердянський округ – 9 районів, Запорізький округ – 12 районів, Катеринославський округ – 12 районів, Криворізький округ – 13 округ (у тому числі Нікопольський та Шолоховський), Мелітопольський округ – 15 районів, Павлоградський – 12 районів.
У 1925 році губернії як адміністративно-територіальні одиниці були ліквідовані назавжди. У 1926 році Нікополю було надано статус міста, а Катеринослав перейменовано на Дніпропетровськ – на честь Всеукраїнського старости Григорія Петровського. 26 лютого того ж року сталась історична подія для Нікополя – утворено першу Нікопольську міську раду. Процес пошуку оптимальних форм управління в системі «Центр – округ – район» продовжується, і – знову перетворення. Відповідно до постанови Центрвиконкому Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР від 23 червня 1930 р. «Про ліквідацію округів» та постанови Всеукраїнського Центрвиконкому (ВУЦВК) і РНК УРСР від 2 вересня 1930 року «Про ліквідацію округів і переходу на двоступеневу систему управління»,
Дніпропетровський округ, як і всі інші, припинив своє існування. Але – на відміну від інших міст – Дніпропетровськ був підпорядкований безпосередньо Центральному Комітетові КП(б)У, РНК та ВУЦВК УСРСР. 9 лютого 1932 року сесією ВУЦВК УРСР ухвалене рішення про створення на території УРСР п’яти областей: Харківської, Київської, Вінницької, Дніпропетровської, Одеської. З огляду на колосальні масштаби будівництва промислових підприємств-гігантів та процесу урбанізації, до складу Дніпропетровщини увійшли 4 міста обласного значення (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кам’янське, Кривий Ріг) та 50 районів. У вересні 1932 року утворено Донецьку область, до якої відійшло 5 східних районів Дніпропетровської області.
У 1934 році був проведений ще один експеримент в галузі адміністративно-територіального устрою. В області були ліквідовані шість районів, у тому числі й Нікопольський. А з огляду на будівництво та введення в експлуатацію найпотужнішого в СРСР Південнотрубного заводу самому Нікополю надано статус міста обласного підпорядкування.
Наступні роки характеризувалися численними рішеннями щодо дроблення районів (із 15 створили 20), утворення нових райцентрів і сільрад. Таким чином, у 1935 році в області було аж 63 райони! А у 1936 році місто Кам’янське було перейменоване у Дніпродзержинськ.
Наступний етап формування адміністративно-територіального устрою Дніпропетровської області розпочався з постанови 1937 року про утворення Миколаївської області, якій було передано 9 районів Дніпропетровщини. З 10 січня 1939 року до новоутвореної Запорізької області було передано ще 28 районів.
Таким чином, у 1940 році до складу області увійшло 7 значимих міст (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Новомосковськ, Марганець, Павлоград) та 26 районів, серед яких особливо був виділений Нікопольський (він же Чкалівський). Таким чином й сформувалася сучасна територія Дніпропетровської області з її обласним центром та містами».
Нині в області налічуються 22 райони (плюс 18 районів у містах) та 13 міст обласного підпорядкування. Всього в області – 1504 населених пункти, з них 20 – міста. Населення – близько 3,5 млн. чоловік (область – друга за кількістю жителів в країні після Донецької). Територія області за площею посідає друге місце (після Одеської), ненабагато випереджаючи Чернігівську та Харківську, і становить 31,914 тис. кв. км (це – 5,28 % території країни). Наша область більше, ніж Албанія або Бельгія, і лише трохи поступається за територією Данії та Нідерландам.
Источник: НТМ
