Ставлення до братів наших менших – це лакмусовий папірець, що виявляє рівень цивілізованості того чи іншого суспільства.
Вперше я побувала у нікопольському притулку для тварин десь два роки тому. Тоді він зустрів мене рядами однотипних сірих вольєрів. Все було чисто, прибрано, але якось – бездушно. І тільки собачий гавкіт за клітками тимчасових домівок нагадував тут про життя. Зовсім іншою є атмосфера у притулку сьогодні. Перше, що бачиш, коли заходиш – старий диван на головній алеї, на якому розляглася місцева «еліта». За старшого тут – пес Бім. Він з характером.
- Так просто його ласку не отримаєш, - по ходу пояснює Олена Омельченко, голова благодійного фонду «Нікопольский притулок для тварин «Шанс на життя».
Я підхожу майже впритул до чорно-білого пса і дійсно, він неспіхом підіймає свою велику голову та починає тихо гарчати. Мовляв, це моя територія, ближче не пущу.
Поряд із диваном я бачу не менш королівське крісло, на якому вляглася собака Ріта у малиновому платтячку, якій нещодавно зробили стерилізацію. Зараз вона оговтується після болісного, але такого необхідного втручання.
Апофеозом стає вихід на «сцену» візка із сотнею собачих мисок, наповнених запашною кашею із кісточками (наскільки я могла вгледіти). На часі – обід. Добру працівницю Людмилу обступили найбільш нетерплячі песики. Та дістанеться всім мешканцям притулку.
- Із вересня до нас почали водити шкільні екскурсії, - ділиться Олена Омельченко. – Це навіть не наша була ініціатива. Просто стали приходити діти. До дня міста у школах проводили акцію «Допоможи тварині» і передали нам зібрані кошти. Це дуже мене надихає. Адже дитячі душі такі чутливі! І коли дітлахи беруть участь у житті тваринки, коли можуть їй допомогти та й просто доторкнутися, зазирнути у віддані собачі очі, ставлення до неї вже, мабуть, ніколи не буде поганим.
***
Ситуація у нікопольському притулку почала докорінно змінюватися після акції простесту навесні 2017 року. Пам’ятаєте, тоді у зв’язку із африканською чумою умертвили кілька собак, і любителі тварин вийшли на їх захист під стіни міськради?
- З ким-ким, а з активістами із захисту тварин влада таки змогла знайти спільну мову, - констатує Олена Омельченко. – Адже після скандальних подій, волонтерів, які раніше за покликом серця приходили і підгодовували нещасних тварин з притулку (бо ніхто, крім них, цим, вірогідно, не займався), ввели у штат цього закладу. Це Олександр Дунаєв, Анастасія Князєва, Людмила Караулова, Тетяна Воєцька, Олена Жук. Звичайно, тепер можна не турбуватися, чи будуть ситі його чотирьохлапі мешканці. До того ж, нам і зараз допомагають волонтери. Особливо хочеться відзначити хлопців із 20-ї школи – Ярослав Перетятко, Міша Ронжин і Кирило, на жаль, прізвища не запам’ятала. Хлопці систематично виходять з нами роздавати на вихідних безпритульних цуценят на Селянському ринку. А Кирило навіть врятував кошеня із каналізаційного колодязя.
- У нас гарний притулок, - констатує Олена Іванівна. – Якщо порівнювати, наприклад, із запорізьким, то це майже рай. Просто той факт, що у Нікополі це комунальний заклад, а у Запоріжжі він фінансується тільки за благодіний кошт, вже багато про що говорить. Звичайно, хочеться ще одну штатну одиницю, бо рук не вистачає, хочеться зробити більш зручну для тварин підлогу у вольєрах. І ще багато іншого. Та і так робиться немало. Відремонтовані вольєри, навіси, будки. Плануємо необхідні заходи на наступний рік.
- Та я бачу, що робота активізувалася на всіх фронтах. Ваша команда встигає не тільки гледіти за мешканцями притулку, а ще й розвернула у соц. мережі потужну піар-кампанію щодо пошуку для них домівки, а також щодо допомоги травмованим та просто хворим собакам.
- Так, стандартна процедура передбачає вилов, утримання у притулку тварини до стерилізації, 14 днів перебування тут після операції та транспортування її на колишню дислокацію. На це виділяються бюджетні кошти. Та у багатьох випадках ми спочатку намагаємося знайти нашим мешканцям гарну домівку (адже серед них зустрічаються і бельгійські, німецькі, кавказькі вівчарки, і алабаї, і просто розумні адаптовані до людини собаки), а потім вже веземо туди, звідки взяли. До речі, часто місцеві мешканці самі просять нам повернути песика, тому що звикли бачити його у дворі своєї багатоповерхівки, звикли годувати. Діти граються з такими дворовими улюбленцями. А вони натомість захищають територію від чужих собак.
- Якщо за операцію та за певний час перебування у притулку платить бюджет, то звідки беруться кошти на подальше утримання тварини у притулку?
- Заклад знаходиться на балансі «Міськавтодору» (голова – Олексій Савченко – ред.). Також опікується його мешканцями очолюваний мною благодійний фонд «Нікопольский притулок для тварин «Шанс на життя». Саме за рахунок коштів, які люди жертвують фонду, ми можемо закупляти їжу для наших підопічних, лікувати їх. Дякувати, персонал вже навчився медичній науці і може впоратися з різними собачими недугами. Є у нас, окрім штатного спеціаліста зі стерилізації (Марія Дубинська), ще і ветеринар-волонтер Михайло Крайнік, готовий прийти на допомогу у будь-який момент. На жаль, наше місто технічно не забезпечене всім необхідним для одужання тварин. Тому у деяких випадках доводиться їхати у Дніпро чи Запоріжжя. Таким чином ми наразі у буквальному сенсі ставимо на ноги нашого Федю, Шона, а також Хеппі. Дякувати добрим людям, що перераховують на ці операції необхідні кошти! А ще часто собаки потребують психологічної допомоги. Так-так, не дивуйтесь. Є у нас, наприклад, пес, що прожив у каналізаційному колодязі... 3 роки! І тільки завдяки нашим зусиллям його звідти витягли. Уявляєте, що з психікою цієї тварини? В ідеалі її вилікує постійна турбота та опіка людини. Та більшість хоче мати здорових песиків, з якими нема проблем. Отож, функцію лікарні для безпритульних тварин наразі виконуємо ми.
Хочу зауважити, що в Олени Іванівни є позитивна практика боротьби за життя собаки. Її власний пес – Соломон, якого вона колись підібрала під теплотрасою, дуже хворобливий і ходить у буквальному сенсі на металевих лапах. Але ж ходить! І тішить господарку своєю відданою собачою любов’ю.
- Як так вийшло, що ви очолили благодійний фонд з допомоги безпритульним собакам?
- Взагалі раніше я дуже полюбляла кішок. Але у якийсь момент довелося рятувати песика, який у нашому дворі потрапив під колеса машини. Тоді у моєму житті з’явилося місце і для собак. Брала активну участь у весняній акції із захисту собак під час африканської чуми у Нікополі. Тоді й народилася ідея створення тематичного благодійного фонду. А зараз я вже не уявляю свого життя без нього. Мабуть, це та сама справа, якою мені варто займатися. Хоча й основна робота – юриспруденція – якій віддано багато років, теж мені подобається.
- Скільки зараз тварин у притулку?
- Біля двохсот. Стільки ж ми змогли простерилізувати за літо. Це значний показник. Хочу зауважити, що основний постачальник безпритульних – це саме домашні собаки. Скажу більше – вони плодять 90% безхатьків! Так, люди не спромагаються стерилізувати своїх тварин, а потім ліняться знайти прихист цуценятам і викидають їх просто на вулицю. Це дуже безвідповідально. І не тільки до суспільства, але й до себе самого. Адже потім ця ж людина легко може жертвою безпритульної голодної зграї.
- Виходить, стерилізацію потрібно активно пропагувати саме серед власників домашніх собак?
- Саме так! Я помітила, що багато хто, особливо старші люди, вважають, що стерилізація – це зло і насильство над твариною. Тому зараз говорю мовою сухих медичних фактів. Якщо ваша тварина буде народжувати кожен раз, як того потребує природа, то її організм виснажиться вже через 3-4 роки. Ті, хто розводить породистих собак, підтвердять вам це. У випадку ж, коли з якихось причин під час тічки яйцеклітина тварини не запліднилася, вона перетворюється на кісту. Яка загрожує доброякісною або ж злоякісною пухлиною у матці. Або ж у собаки починається удавана вагітність. Наливаються молоком груди. А так як реальних цуценят немає, то застійні процеси у грудях теж можуть призвести до раку. То чи не краще для здоров’я тварини простерилізувати її?
- А як щодо безпритульних котів?
- Взагалі, кішка – це частина екосистеми, яка регулює кількість гризунів. І у цивілізованих країнах котів взагалі не чіпають. Та у нас їх сьогодні, на жаль, більше, ніж треба. Тому про стерилізацію повинні замислитись і власники цих тваринок.
Поки ми балакали з Оленою Іванівною, до притулка завітала жіночка. Вона саме хотіла забрати собі додому одного із його мешканців. Щасливчиком стала бельгійська овчарка на ім’я Блек. Його колишній господар помер, і деякий час пес чекав на нових хазяїв у притулку. Тут добре, та все ж у родині – краще. Блек трохи нервує, коли його виводять за ворота притулку, та пройде час, і собака стане добрим другом новій сім’ї. Щасти тобі, друже! І всім тим, хто ще чекає на свою теплу долоню.
Координати нікопольського притулку для тварин:
Вул. Херсонська, 541-б (3-я дільниця, р-н очисних споруд)
Тел. 066 58 26 709 (Олена Омельченко)
Сторінка на фейсбуці https://www.facebook.com/1priu
Джерело http://nikopolnews.net
