«Як я провів літо», - невдовзі тисячі творів із цією традиційною назвою лягуть на столи нікопольських вчителів. Багато хто з наших школярів відпочивав на морі, у бабусь та дідусів, мандрував Україною, а дехто і за кордон їздив. Але так, як провели літо нікопольскі пластуни, мабуть не вдалося більше нікому. Я була просто вражена сміливістю цих хлопців, коли побачила, куди їх занесло.
Звичайно, мені захотілося дізнатися докладніше про їх повну пригод подорож.
Я і раніше чула про рух пластунів. Про те, що це розгалуджена скаутська мережа, розкидана по всьому світу. Що всім, хто до неї причетний, окрім іншого, набагато легше подорожувати. Ця інформація підтвердилася після розмови з нікопольскими пластунами, яких очолює Костянтин Сергєєв.
Наприкінці липня наша команда вирушила у Карпати, аби взяти участь у міжокружному стаціонарно-мандрівному таборі «Незвіданими стежками». Аби ви краще розуміли, умови у пластунів були настільки дикими, що єдині, кого вони стрічали у горах, були лісоруби; а всі продовольчі припаси, аж до води, доводилося нести із собою. Був навіть момент, коли вона закінчилася, і цілий день довелося йти насуху, випробовуючи свій організм на живучість. І такі випробовування проходили не дорослі дужі чоловіки, а підлітки, наймолодший із яких, на хвилиночку, мав лише 11 років!
Але всі вижили і повернулися додому цілими та неушкодженими. Ось, сидять переді мною за столом бібліотечної філії №4 (що у будівлі краєзнавчого музею). Всі трохи засмаглі, у чорному вбранні із яскравими шевронами.
- Після кожного табору нам видають нові пластунські футболки, - представницьким тоном пояснює учень 15 гімназії Микита. Він у «Пласті» не першачок, може розповісти багато.
Та справа, звичайно, не у футболках. А у враженнях та безцінному досвіді, який хлопці привезли додому з табору.
- Я би багато віддав, аби знову повернутися туди, - зізнається Микита.
Першим враженням для нікопольских хлопців став западеньский дощ.
- Ми нарешті зрозуміли зміст виразу «злива стіною», - говорять хлопці. - На шляху до Івана-Франківська ми бачили кордон дощу – тут він іде, а з іншого боку його вже немає.
Пластуни гостинно зустріли у Франківську нікопольську делегацію. Безкоштовно надали у якості житла трьохповерховий котедж зі свіжим ремонтом. Це звична справа – давати притулок приїжджим гостям - для скаутського руху, яка полегшує мандрівки по всьому світу.
Але найцікавіше було попереду. Разом із закарпатськими та франківськими пластунами нікопольці мандрівним табором рушили у Карпати. Провідником групи став греко-католицький священник Іван, який, за виразом місцевих, знає гори краще, аніж тутешні ведмеді.
За чотири дні пластуни подолали 107 км гірських доріг, підкорили дві вершини і дісталися вискогірного озера.
- Яка подія стала для вас найекстремальнішою?
- Відсутність води! - майже хором вдповіли хлопці.
– Коли ми дісталися одного з хребтів, наші водні запаси майже вичерпались. А дістати цю життєдайну рідину на значній висоті досить непросто, - пояснює Костянтин Сергєєв. – Це нижче тече багато струмочків та річок. Але там, куди видерлися ми, була надія лише на один знаний провідникові потічок. Та коли ми дішли до нього, виявилося, що він пересох. Довелося робити зупинку насуху. Ось тоді ми всі відчули, який же смачний болгарський перець! М’ясистий, повний життєдайно вологи, він був у сто разів кращий, аніж будь-яка кока-кола...
Але треба було рухатися далі. Весь день мандрівний табір лише жадібно сковтував слину. Надвечір почали здавати наймолодші. Всі зупинилися. Старшим хлопцям було дано завдання, хочеш-не хочеш, а за дві години знайти джерело. Серед різноманітних звуків гір наш Микита розчув тихий плескіт води. Інші подумали, що це лише шелест вітру. Але все ж хлопці вирішили перевірити. І (о диво!) це був потічок. Так нікопольці того вечора врятували весь табір від спраглої ночі.
- Ще для мене було трохи дивним, коли ми купалися у гірській річці, що з неї можна водночас і пити, - ділиться враженнями Костянтин. – Відчув себе якоюсь первісною людиною.
- А мені запам’яталася пісня «Село», яку ми всі гуртом співали на вечірній ватрі, - розповідає учень 15-ї гімназії Данило.
- О, не нагадуй, це такий вірус, тільки забув цю пісню, - з посмішкою говорить студент металлургійного технікуму Влад.
- А ще ми дуже багато чорниці їли. Її там повно. Мама казала, щоби я обов’язково скуштував, - говорить наймолодший учасник табору, учень школи «Гармонія», теж Микита.
Так, батькам було несолодко, поки їх діти екстремалили у горах. Іноді навіть елементарного зв’язку з ними не було. Та дорослі розуміли, що в таких умовах гартується дух їх дітей, вони вчаться жити у команді, йти за лідером і проявляти власні лідерські якості, вчаться виживати у складних умовах і бути чуйними один до одного. А це вам не у стрілялки на планшеті грати. Такий досвід – безцінний для майбутнього.
Доречі, коли ми розмовляли з хлопцями, всі вони спілкувалися чистою українською мовою.
- У вас і в родинах так розмовляють?
- Інколи, наприклад, після гостин у Львові. А заголом – ні.
Отож, говорити українською – це свідомий вибір цих підлітків, який не залежить ні від родинного, ні від шкільного оточення. Вражає!
- Коли ми спілкуємося із пластунами з інших регіонів України, - розповідає Костянтин, - я завжди кажу: якщо читаєте щось про козаків, уявляйте Нікополь і 20 км навколо нього, бо саме на цій землі вирувала козацька енергія.
- Так і є. От би і в нас зробити пластунські таборування. Аби з’їхалися зі всієїї країни пластуни та на власні очі побачили цю землю.
- На Західній України багато хто з владноможців – самі пластуни. Це у них доволі давня традиція. Тому вони всіляко підтримують цей рух.
Якби і у нас таку офіційну підтримку мати, можна було би більші справи робити. Нам хоча би місце облаштувати, де ми зможемо приймати гостей з інших міст.
Побалакавши з пластунами, я зрозуміла, що це дуже цікавий для нікопольских підлітків рух. Завдяки йому вони зможуть випробувати себе на міцність, дізнатись багато секрктів з виживання, познайомитись із такими ж активними підлітками з різних регіонів України, а також вже дорослими пластунами, вартими прикладу. І нарешті, це шанс набагато більше бюджетно подорожувати і отримувати унікальні враження!
Отож, для допитливої молоді – це саме те, що треба.
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
