Юна нікопольчанка Марія Гвоздікова перемогла у всеукраїнському конкурсі «Стань письменником»! Цю радісну звістку ми отримали від співробітників дитячої бібліотеки, постійною читачкою якої Маша є з раннього дитинства. Про те, що дівчина не тільки полюбляєкнижки, але й намагається писати сама, бібліотекарі знали. Декілька років тому вона навіть подарувала їм одну із своїх казок, яка тепер прикрашає стіну холу, і яку кожен відвідувач може прочитати… І ось – така вагома перемога! Звичайно, всі пишаються і радіють. А нам вдалося взяти у талановитої землячки невеличке інтерв’ю.
- Машо, чи давно Ви пишете вірші?
- Інколи мені здається, що завжди. Але почалось усе з казок, які я писала в дитинстві. Пам'ятаю, що одну з них навіть надрукували у київському журналі «Мама і я». А потяг до поетичної творчості відчула минулого літа, коли я відпочивала в Криму і дуже сумувала за домом…
- Пам’ятаєте свій перший вірш? Про що він?
- Перший вірш… Як не дивно, він про примирення, про мир і злагоду між людьми і суспільством. Також про те, що війни не призведуть ні до чого доброго. Незвично зараз згадувати його, бо я зазвичай на такі теми не пишу.
- Що надихає Вас на творчість?
- Передусім, це очі й посмішки двох рідних і дуже дорогих мені людей. Також, звичайно, сонечко, дощ та природа, особливо весняна. Але все залежить від настрою, саме він вирішує, про що буде мій наступний вірш, і змусити його «переключитися» на іншу тему я поки не в змозі.
- Ви публікували свої твори у місцевій пресі?
- Поки що ні, але я брала участь в міському конкурсі поезій до Тараса Шевченка, де посіла перше місце.
- Як виникла ідея взяти участь у всеукраїнському конкурсі?
-Я зараз навчаюся в 11 класі, тож мені вже час шукати собі майбутній університет та думати над подальшою долею. Одного разу я передивлялася сайти різних ВНЗ і випадково натрапила на сайт Київського національного університету імені Т. Шевченка, де і проходив цей конкурс. Тож, я вирішила спробувати свої сили у ньому і надіслала вірш.
- На перемогу сподівалися?
- Чесно кажучи, я хотіла не стільки перемоги, стільки перевірити свої сили, адже мала сумнів, чи сподобаються комусь взагалі мої вірші. Потім поступово про конкурс забула, бо він тривав понад 6 місяців. А коли мені прийшов лист з університету, дуже зраділа, тому що навіть не сподівалася на такий результат.
- Розкажіть трошечки про сам конкурс. Хто брав у ньому учать, які перспективи особисто для Вас він відкриває?
- Конкурс проводився за 6 номінаціями: проза, поезія, драматургія, критика, публіцистика і переклад. В ньому мали право брати участь усі одинадцятикласники.Організаторами є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національна Спілка письменників України. Головна родзинка цього конкурсу в тому, що його переможці отримають право на пільговий вступ до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Особисто для мене все це - гарна нагода показати себе на всеукраїнському рівні.
- Чи любите читати? Що любите читати?Улюблені письменники і поети є?
- Звичайно, я захоплююся читанням, але, на жаль, зараз обмаль часу на це. Важко повірити, але ще декілька років тому я не могла навіть дивитися на віршовані твори. Зараз же не можу від них відірватися. Серед моїх улюблених письменників – Ірена Карпа, Олександр Довженко, Ремарк та Януш Вишневский. Що ж стосується поезії, я із задоволенням читаю не тільки Кобзарята Ліну Костенко, але й маловідомих ще Україні та світу поетів. Завдяки Інтернету і великій кількості літературних спільнот у ньому це зараз можливо.
- В якій школі навчаєтесь?
-Вже одинадцять років поспіль із задоволенням навчаюсь в гімназії № 7. Думаю, що саме цей заклад посприяв моєму розвитку не тільки як людини, але й як поета, бо там вчать не тільки розумом, але й душею, і це найголовніше. Особливо хочу відзначити свою вчительку української мови та літератури Левченко Ларису Геннадіївну, яка з неймовірним ентузіазмом ставиться до своєї праці, виховуючи нас у любові до рідної країни. Саме цей педагог навчив мене правильно писати вірші, розкриваючи найпотаємніші сторони свого життя у коротких рядочках, і за це я їй дуже вдячна.
- Куди плануєте вступати після школи, якщо плануєте?
- Звичайно, планую! ВНЗ – це один із найголовніших кроків розвитку людини. В мене є декілька варіантів. Основний – вступити на французьку філологію, бо Франція – країна моєї мрії. Також маю плани щодо подальшого навчання в області видавничої справи або журналістики. Але остаточно ще не вирішила. Найголовніше для мене на цей період життя – успішно здати ЗНО.
- Ви пишете тільки вірші, чи й прозу теж?
- Так, іноді пишу й прозу, але тільки для школи, бо есе, статті і твори – невід'ємна складова шкільної програми. Але залюбки приходжу додому, де мене чекають мої вірші, які залишаються моїми найщирішими друзями та найкращими слухачами. Це одна із складових мого життя, яка вже, напевно, назавжди. І я цьому безмежно рада.
- Чи хотілось би пов’язати майбутню професію з літературою?
- Було б непогано, адже наймиліша та робота, яка приносить задоволення. А може, краще займатися цим у вільний від постійної діяльності час… Звичайно, я мрію видати власну збірку та стати відомою поетесою, але життя розставить скрізь свої пріоритети, тож не буду даремно сподіватися.
- З яким твором Ви здобули перемогу у конкурсі?
- Ось цей вірш. Як бачите, він про гнітючу самотність та печаль, яка є складовою життя багатьох людей. В мене більшість віршів автобіографічні, і цей – не виняток.
Самотність доводить до відчаю іноді,
Коли дивишся на дощ через вікно в інеї,
Коли дзвонить на телефоні тільки будильник,
І світ у вікні навіть не видно.
Тоді часом приходить думка в голові:
"А чи таке життя треба тобі?"
Хотілося б напевне їй не вірити,
Але таке життя, важко щось змінити.
Осіннє листя падає холодним дощем,
Змокла куртка і ноги ущент.
Та вдома нічого робити.
Навіщо кудись йти і чогось прагнути,
Якщо нікому розказати про досягнуте.
Напевне, життя пішло під укіс,
Якщо нікому зігріти мій холодний ніс.
Знайомі часом питають:"Як справи".
Пояснювати довго, тож: "Нормально", - відповідаю.
Та і кому цікаве моє життя?
Часом напитися хочеться до забуття.
Та це не є вирішенням проблеми,
Тож я не п'ю, кажу, що так треба.
Особливо боляче восени:
Нічого робити, нікуди іти.
Хотіла серйозно займатися навчанням,
Та сил ні на що часом не вистачає.
Погляд мій змінився, дива не чекаю.
Чи світ став іншим, чи я доросла стала.
Та якось сумно іноді мені.
Тяжко жити самотньою, без друзів, без мети...
Отож, рядки, народжені в печалі і тузі, стали щасливими – принесли перемогу. Таке воно – наше життя… Сповнене контрастів, протиріч, несподіванок. Складне і просте водночас. Тут тобі зима, а ось вже й весна проглядає крізь хмари… «З журбою радість обнялась», - писав поет… Ми бажаємо Марії подальших успіхів на її творчому шляху, а всім читачам – натхнення. Нехай життєві негаразди виливаються віршами. Зробимо поетичнішим наш прозовий світ…
Прочитати більше віршів Маріі Гвоздикової можна у любовній ліриці
Катерина Андрус
Источник: Никополь-ART
