Як відомо, восени цього року на державному рівні планують відзначити 120-річчя від дня народження відомого письменника та кінорежисера Олександра Довженка. На Чернігівщині, в Сосницях - на батьківщині митця - вже готуються до знаменної дати, не залишається осторонь і Нікополь.
Адже Довженко бував в нашому регіоні в часи створення каховського водосховища, цій події і присвяченим фільм кінорежисера «поема про море», кореспонденти «проспекту трубників» та знімальна група телестудії «Січ», продовжуючи реалізацію проекту «каховське водосховище + 58... Україна у воді», вже пройшли «стежками Довженка», побувавши в кількох селах нікопольського краю на заходах, присвячених пам'яті кінорежисера.
Традиційно такі заходи відбувались в школах, куди на відкриті уроки запрошували очевидців тих подій, щоб вони передавали свої спогади наступним поколінням. З результатами цих поїздок читачі вже мали змогу ознайомитись на шпальтах «ПТ». черговою ж зупинкою стала славна Капулівка, яка бере свій початок з часів Запорозької січі (1652-1709 pp.), на місці якої знаходиться і тепер, і де під водою, в гирлі річки Чортомлик, залишився острів, на якому й перебувала Січ.
Довженко не зміг залишитися осторонь від такої серйозної події, як будівництво Каховської ГЕС, задля якого треба було затопити величезні території. Тому в 1950-х роках він приїхав на Нікопольщину, побував у Червоногригоровці, Покровському, Капулівці, селі Грушовий Кут (нині с. Ленінське Апостолівського району)...
Кінорежисер багато спілкувався з простими людьми. Свої думки з приводу того, що відбувається, Довженко записував у щоденники, з яких сьогодні ми дізнаємося, як шкода кінорежисерові було плавнів, як він переймався долями людей, яким довелося стати переселенцями через «плани партії та уряду».
Передовиці тодішніх газет традиційно рясніли красивими заголовками та фразами про те, скільки для мешканців сіл було зведено будинків на нових територіях, скільки грошей держава виділила для переселення... Та ці газети «забували» сказати, скільки гектарів унікальних родючих земель, скільки археологічних та історичних пам’яток було поховано під водами Каховського водосховища. Не писали і про долі людей, яких виселяли з власних домівок, чий звичний устрій життя ламали.
- Дніпровські плавні - це унікальне місце, яке ми назавжди втратили на дні Каховського водосховища. Там же, під кількома шарами води, і наші историчні та архітектурні пам’ятки, українські православні храми, козацька спадщина. Все затоплене! Це, безперечно, трагедія народу, який втратив свою історію, - розповідає вчитель історії Капулівської школи Іванна Біла, вказуючи на музейний стенд, на якому зібрані історичні довідки про створення Каховського водосховища та перебування Довженка в Капулівці.
- В щоденниках Олександр Довженко описував свої переживання, чимало було присвячено плавням, яким судилось щезнути та схоронитися під водами: «Багаті були плавні, поетичні і несказанно прекрасні. І от вони щезли. І жодна художня наволоч не змалювала їх напам’ять нащадкам, боючись, мабуть, звинувачень у націоналізмі.
Каховське море вже нічого не скаже нашим нащадкам про свою передісторію, ніби зовсім не було її... Увесь знаменитий Запорозький Луг, чаруючі історичні запорізькі ріки, заводи і села, де люди народжувались, кохали, вмирали, - все щезло».
Свідки тих подій, люди, які ще застали плавні, дуже жалкують, що сьогоднішнє покоління не побачить на власні очі тієї краси.
- Плавні дали можливість багатьом людям вижити під час голоду, війни та німецької окупації, - говорить мешканка Капулівки Раїса Скрипник, що пам’ятає шкільну лінійку 1952 року, на якій вона бачила і чула Довженка. - Там завжди були городи, на яких все дуже добре родило. Сім’ї тільки й виживали завдяки добрим, щедрим врожаям. Зараз це все згинуло...
- На цій військовій карті добре видно, які чималі території поглинула «велика вода», - демонструє копію карти Генштабу Збройних Сил 1942 року учням 5-10 класів Капулівської школи вчитель історії Андрій Січкаренко. - В Європі такі плавні існували лише в двох місцях: на річці Дунай і на Дніпрі (Великий Луг). Останні тодішня радянська влада перетворила на величезне водосховище, яке зараз обертається на «екологічну калюжу».
- Двоє мешканців Капулівки потрапили у кадри фільму «Поема про море». Епізоди, коли вода прибувала, знімали саме в нашому селі! - підкреслює директорка школи Валентина Болюк. - А тоді ж ще не було жодних спецефектів. Тож все, що показано у фільмі, було насправді. В «Поемі про море» є епізод, де діти вулицею села переносять експонати шкільного музею зі старої школи в нову.
Тепер зрослі на асфальті онуки та правнуки тих дітей-свідків переселення та знищення плавнів постійно шукають та приносять до світлиці шкільного музею нові ужиткові речі «плавневого періоду». Ось така наша історія. Нею треба цікавитись і пам’ятати її...
- Вкрай необхідно відновити пам’ять з дна моря, - впевнений керівник Нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра та ВЕР «Хортицький форум» - В’ячеслав Сандул, наш незмінний супутник у «довженківських подорожах». - Прийшов час осмислення зробленого попередніми поколіннями заради майбутнього. Мені шкода покоління дітей, що виросли на асфальті, ноги яких не знали мокрих плавневих луків.
Каховським водосховищем нещадно знищуються археологічні пам’ятки поселення епохи міді, скіфського періоду та черняхівської культури.. . Однак проблеми «моря» поки що піднімаються лише громадськістю. Тим часом в планах спадкоємців тих, хто організовував знищення середовища нашого проживання, - будівництво Каховської ГЕС-2та нових атомних блоків.
- До речі, знищення плавнів передрікали ще майже століття тому! - продовжує В’ячеслав Сандул. - 100 років тому Андріан Кащенко, який залишив нам неповторний опис Великого Лугу, писав «...Чимало урочищ Великого Лугу... ще дожидають своїх дослідників і можуть бути повністю знищені, лишившись назавжди невідомими науці».
А наприкінці 20-х років XX сторіччя поет Іван Багряний передрікав біду: «Та все ж іде, гряде Урбанізатор./Прийде, розставить дивні коміни.../Дніпро замкнуть у шлюзи, як штани./Індустрія... Електрика... Машини.../Нащо ж ті плавні, ліри, солов’ї?/Сирени, брат, симфонію розчинять./Поб’ють в диму ту вигадку гаїв».
Борису Мозолевському довелось лише із сумом констатувати:
Де січові старі руїни волають про свої права.
Вночі козацькі домовини Каховське море вимива.
Лише коли останні кості
У морі випадуть на дно, в судомі скорчившись від злості.
Напевне вибухне воно.
В’ячеслав Сандул нагадав, що ще в 1951 році «історик епохи» Довженко, відчуваючи та розуміючи наслідки цього будівництва для українського народу, відвідав Київ, Херсон, Запоріжжя, Каховку, Мелітополь, Скадовськ. У липні 1952 року він звернувся до секретаріату Спілки письменників СРСР з проханням про відрядження на Каховсько-Кримське гідробудівництво.
Ще донедавна на його адресу зустрічались часто необґрунтовані дорікання за кіносценарій і фільм «Поема про море». Та не зачарований Десною Олександр Довженко був ініціатором цього будівництва, не в його силах було його зупинити...
Підготовчий матеріал до кіносценарію готувався протягом п’яти років - з 1952 по 1956 pp.
- Загибель Великого Лугу люди переживали вкрай болісно! - продовжує В’ячеслав Сандул. - Ось свідчення Федора Прокопенка з Капулівки, опубліковані в запорізькій газеті «Перекур» 20.11.1993 р,. і розміщені в книзі Віктора Чабаненка «Українська Атлантида»: «Після того як вирубали плавні, в той бік, де вони стояли, страшно було дивитися. Моя двоюрідна сестра Марина від такого видовища збожеволіла».
Про думки та почуття Олександра Довженка з приводу знищення плавнів свідчать його записи 1954 року в щоденнику. «Запоріжспецлісзаг», створений для випилювання плавневих лісів, закінчував роботу на дні майбутнього Каховського водосховища. Керівники цієї структури перекинули свої механізми на береги майбутнього Кременчуцького водосховища, де ще тільки починались вишукувальні роботи.
Не маючи затвердженої території водосховища, вони встигли вирубати більше 10 000 кубометрів кращого соснового лісу на території поза межами затоплення!». З цього приводу вирок Довженка: «Перестрілять цих мерзотників - мало».
Источник: nikopol.net.ua
