Однак восени 1941 року становище на Південному фронті різко погіршилося внаслідок прориву німецьких військ через Дніпро біля м. Каховка у Північну Таврію. Радянські війська, а з ними і частина партизанських сил змушені були відійти на схід. Загони партизанів – №1080, Апостоловський, Лепетиський, Нікопольсько-Харківський, Криворізький, що залишилися у плавнях, нараховували близько 500 партизанів. Вони організували кругову оборону і замінували підходи до своїх позицій.
Для боротьби з партизанами німецьке командування створило спеціальну групу військ під командуванням генерала фон Рока. Перша спроба противника проникнути 19 вересня 1941 року в розташування партизанської бази закінчилася невдачею та великими втратами.
9 жовтня 1941 року партизани відбили атаки штурмових груп 1-ї мотобригади СС, які втратили 60 солдатів і офіцерів убитими та пораненими. Через тиждень після цього бою німецькому командуванню вдалося оточити район розташування партизанської бази двома полками 444-ї охоронної дивізії і завдяки підтримки артилерії розпочати 18 жовтня 1941 року вирішальний наступ. Протягом тижня йшли запеклі бої партизанів з переважаючими силами противника. Понад 200 партизанів, у тому числі й М. П. Захаров, загинули в боях, решту було захоплено в полон і розстріляно. Серед них – нікопольці Ф. Т. Рижиков, А. Г. Різниченко, А. І. Шабалін, І. М. Костіков, О. Г. Багно та інші. Врятуватися вдалося одиницям.
Командування Південного фронту реорганізувало в листопаді 1941 року загін М. К. Клочко, який знаходився на території Ворошиловградської області. 5 грудня 1941 року загін у складі 39 осіб під командуванням М. К. Клочко вирушив у тил німців із завданням розгорнути партизанські дії в Дніпровських плавнях. Цей рейд завершився трагічно. Вже на підході до Дніпра 28 грудня 1941 року загін було викрито. М. К. Клочко під час перестрілки з поліцією отримав поранення і застрелився. Наступного дня в бою з поліцією партизани також понесли втрати. Відірвавшись від поліцейських, вони проникли в м. Марганець, проте більшість із них було викрито агентами гестапо, арештовано і розстріляно.
Восени 1941 року починається перша масова хвиля терору німецьких окупантів проти мешканців краю. На початку жовтня 1941 року до Нікополя прибули підрозділи 1-ї моторизованої бригади СС «Герман», першими жертвами яких стали представники партійно-радянського активу і громадяни єврейської національності, які не встигли евакуюватися. Їх розстріляли на виїзді з м. Нікополя у протитанковому рові, який було викопано влітку 1941 року для прикриття з'єднання Дніпропетровського шосе та залізниці.
На території міст Нікополь, Марганець і шахтарських селищ знаходились табори радянських військовополонених. Німці широко використовували дармову робочу силу на шахтах по видобутку марганцю. Більшість військовополонених було розстріляно окупантами, загинуло від непосильної праці та недоїдання і знущань.
Також було розгорнуто широкомасштабний терор щодо сільського населення. За даними комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників, у Чкаловському районі жертвами нацистських репресій стали 3375 осіб.
Німецька окупаційна адміністрація та її каральні органи намагалися контролювати все населення Нікопольщини і примусити його працювати на користь Німеччини. У листопаді 1941 року Нікополь було включено до складу генеральної округи Дніпропетровського рейхскомісаріату «Україна». Близько 4 тисяч нікопольців було вивезено в рейх на примусові роботи, десятки тисяч змушені були працювати на шахтах, на невеликих підприємствах, громадських господарствах і платити податки грошима та сільськогосподарськими продуктами.
Підпільний Нікопольський міськком КП(б)У так і не розпочав роботу по організації антифашистського опору. Тому восени 1941 року в Нікополі серед учнів педагогічної школи виникла таємна патріотична група «Правда», яка налічувала 11 осіб. Очолив групу комсомольців-підпільників М. Хілінський. Антифашисти розповсюджували листівки із закликами до боротьби з окупантами. У лютому 1942 року педшколу було закрито. Підпільна група припинила свою діяльність у зв'язку із загрозою вивезення в Німеччину.
Навесні 1942 року М. Хілінському вдалося встановити зв'язок з іншою групою молоді, яка прагнула боротися з окупантами. Спільними зусиллями було створено підпільну організацію «За радянську Батьківщину», яка нараховувала влітку 1942-го вже кілька десятків учасників та їх помічників. Активно діяли М. Хілінський – секретар організації, члени комітету – В. Лома, Л. Назаренко, С. Рєзніков, А. Шпак, В. Слєпєнцова. Підпільники за допомогою примітивного друкарського верстату випускали і поширювали антифашистські листівки, таємно збирали зброю, викрадали в органах окупаційної адміністрації бланки документів та з’ясовували дані про плани її діяльності. Проте відсутність у молодих підпільників досвіду конспіративної роботи призвела до провалу. Колишній командир Червоної Армії Т. Рябих – родич підпільниць сестер Слєпєнцових, дізнавшись про існування організації, доповів про неї в СД, таємним агентом якої він був. 17 грудня 1942 року багатьох учасників підпілля було заарештовано. Після допитів і тортур вранці 7 січня 1943 року їх повезли на розстріл разом з заарештованими підпільниками із с. Знам'янка Запорізької області. Дорогою смертники зробили відчайдушну спробу вирватись на волю. Але втекти змогли тільки троє: нікопольці Л. Назаренко, О. Шведов та П. Орлов (с. Знам'янка). Того ранку загинули підпільники М. Лига, М. Шпак, В. Лома, С. Рєзніков, І. Чирченко. Пізніше гітлерівці розстріляли М. Хілінського, А. Слєпєнцову, В. Слєпєнцову, В. Кулика, П. Шахтаря.
Для організації антифашистського опору на території Нікопольсько-Марганцевого басейну в червні 1942 року в районі с. Шолохово були таємно висаджені з літака зв'язкові ЦК КП(б)У Ф. Ф. Наумов та Н. І. Гурова. Їм вдалось закріпитись в с. Червоногригорівка, де Наумов організував підпільну антифашистську групу. Її учасниками були: М. І. Колондьонок, М. І. Писаревич, А. Д. Писаревич, Ю. М. Писаревич, В. Я. Стегнієнко. Підпільники проводили агітаційну роботу, здійснювали саботаж заходів окупаційної адміністрації, сприяли організації втеч радянських військовополонених, яких потім направляли в марганецький партизанський загін.
У травні 1942 року в м. Марганець, де було розгромлено підпільний центр на чолі з В. Г. Громовим, таємно через лінію фронту прибув М. І. Іванов. Він створив підпільний антифашистський комітет у складі П. Ф. Жегета, Я. В. Охромкова, Ф. Ф. Беленцова, Я. І. Клиценка, В. П. Осадчого, Г. А. Шконди та інших. Ця організація випускала та таємно розповсюджувала антифашистські листівки з закликами до боротьби проти гітлерівців. Підпільники намагалися зірвати заходи окупаційної адміністрації щодо вивозу населення у Німеччину, допомагали організовувати втечі радянських військовополонених з концтабору. Підпільний комітет здійснював таємні заходи щодо організації партизанського загону.
МИРОСЛАВ ЖУКОВСЬКИЙ
Джерело: http://ntm.net.ua/
