Пам’ятаєте, як у Нікополі влітку проходило скульптурне вогняне шоу «Скіфія. Скіф та Я»? Воно стало ще й трохи скандальним, бо хтось припустив, що на ньому ніби користувалися шкідливим для здоров’я асбестом. Так ось, організатор цього шоу, В’ячеслав Гуденок, нещодавно повернувся із найшаленішого у світі фестивалю «Burning Mаn-2017», що пройшов у США в пустелі Блек-Рок.
Там він створив таку ж вогняну скульптуру, яку ліпив у Нікополі – «Жіноче таїнство». І, до речі, перед цим пройшов декілька етапів серйозної перевірки на безпеку.
- Так, з безпекою на «Burning Mаn» суворо, - підтвердив В’ячеслав. Перевіряли всі матеріали, з яких будемо ліпити, і які будемо використовувати для вогняного шоу. І врешті-решт, ми пройшли цей тест.
- Я слідкувала за перебігом фестивалю в інтернеті, читала про нього. Це дійсно шалене дійство. Атмосфера вседозволеності, епатажу, виклику суспільній моралі. А яке твоє враження від фесту?
- Ти знаєш, там все, як і у звичному житті. Хто п’є вдома, той п’є там, хто вживає сильнодіючі речовини – робить це і там. Хто просто полюбляє втілювати свої ідеї у життя, так само чинить і на фесті. Головна різниця між реальністю та «Burning Mаn» - там панує атмосфера тотального прийняття. Яким би ти не був, як би ти не діяв (поки не заважаєш іншим), тебе сприймуть адекватно. Я думаю, що саме за цим духом і тягнуться в американську пустелю тисячі і тисяі бьорнерів з усього світу.
- Це щось на зразок руху хіппі?
- А от і ні. Насправді, тут не люблять хіппі. Бо вони пропагують любов, насолоду та бездіяльність. Бьорнери ж – це дуже креативний дієвий народ. Створити щось нове, при цьому взявши на себе відповідальність за власне життя – ось їх постулати. Взагалі, я вважаю, що цей фестиваль – модель нового типу взаємовідносин між людьми. Коли замість грошей – подарунки, і у той самий час кожен розуміє, що тільки ти, і ніхто інший, відовідальний за власне перебування у цьому житті.
- Я знаю, що від України на фест поїхала значна делегація?
- Так, вперше за всю історію фесту ми влаштували там український кемп. Назвали його «Kurenivka». Спочатку наш табір був розрахований на 50 осіб. Потім він виріс до 80. І нарешті виявилося, що кількість українців у кемпі перевалила за сотню. 80% «куренівців» прибули власне з України. 20% склала наша американська діаспора. Яка нам дуже допомагала організовувати табір. До речі, будували ми наш кемп у форматі гекса-юрти. З незаймистого пенопласту. Дуже зручна штука. А скріплювали пластини – звичайним скотчем. Тільки на його закупівлю пішло чи то 600, чи то 900 доларів.
- А у скільки тобі обійшовся «Burning Mаn»?
- Приблизно у 1 500 доларів.
- Хто переважно поїхав на фест?
- Архітектори, будівники, програмісти, художники, ді-джеї, маркетологи, PR-менеджери, органзіатори масових заходів. Був серед нас навіть стоматолог.
- Чим вирізнялася «Kurenivka» серед інших кемпів?
- У нас був багатий на настоянки (хреновуха, медовуха і т.д.), популярний серед бьорнерів бар. Потім у ньому з’явився ще й безалкогольний незвичний для американців напій компот. У нас були майстер-класи з плетіння ляльок-мотанок та так званих павуків (на зразок «ловців снів», тільки із соломи). У нас була дискотека, музику якої визнали однією з найкращих на фесті.
- «Burning Mаn» прославився дуже екстравагантними і навіть епатажними майстер-класами. Що скажеш про них ти?
- Справа у тому, що у мене було обмаль часу на те, аби роззиратися навкруги. У мене була місія – створити скульптуру. А в умовах тотальної спеки та сухості виконання цього завдання було під загрозою зриву. Мені довелося постійно змащувати свою роботу водою, аби мати змогу продовжувати її. Вона мене не відпускала ні на мить. У Нікополі ми разом із Тетяною Максимчук творили «Жіноче таїнство» неспішно, з можливістю щось доробляти, корегувати. Я спілкувався з усіма доступними мені особами жіночої статі, аби вони описали мені усі грані емоцій, які бувають, коли жінка стає матір’ю. Я хотів передати у виразі обличчя скульптури головне – що у момент народження нового життя жінка залишається сам на сам із собою. Так, їй можуть допомагати ззовні. Але зсередини керує лише її зосереджена воля. Ось. У пустелі, звичайно, на ці роздуми вже часу не було. Я творив у стилі «А-ля прима». Наживо, швидко, без чернеток. На це пішло 4 дні.
- Чому для «Burning Mаn» ти обрав саме таку тему вогняної скульптури?
- Бо саме народжувалася наша присутність на цьому фесті. Український кемп вперше представлялв на ньому нашу державу. Звідти й «Жіноче таїнство».
- Ти пробув в американській пустелі три тижні. Ти знаєш, як облаштовувати табори на 100 осіб. Ти, врешті-решт, відчув оту атмосферу тотального прийняття. Яку, напевно, деінде дуже важко знайти. Що ти тепер будеш робити з цим шаленим досвідом?
- По-перше, поїду на «Burning Mаn-2018». По-друге, є смілива ідея зробити у нас філію цього фесту. Така практика існує у світі. Бьорнери з різних країн облаштовують у своєму регіоні такі фестивалі за принципами головного. То чому ж ми не можемо? Тим більше, що у нашому розпорядженні – такі шикарні неозорі степи. Я нашій куренівській команді вже всі вуха проїв про Нікополь. Отож, хочу заманити українських бьорнерів до нас, аби на місці влаштувати атмосферу тотального прийняття та тотальної відповідальності.
- О, це буде дуже цікаво і корисно. А коли ти виїхав за межі «Burning Mаn», які були твої перші враження від звичайної реальності?
- Так, відчув контраст. До того ж, одразу, ще у США. Обличчя у людей більш похмурі. Дуже не вистачало посмішок, які я зустрічав повсякчас на фесті. Друге, що побачив – сміття. Сміття валяється, сміття кидають. Один із принципів фесту – не залишити по собі слідів. Тому всі учасники звикли прибирати за собою чи за іншим. У звичному світі це правило працює набагато слабше. І третє, що відчув – знизився градус відповідальності. «Burning Mаn» - це пустеля. Там немає ні їжі, ні, найголовніше, води. Тільки від тебе, від твоїх дій залежить, виживеш ти чи ні. У реальному світі багато хто пускає життя на призволяще. Якось воно буде. Тому і живе наполовину, сяк-так.
Найперше, про що мене питали після повернення додому: «Як там? Краще, мабуть, аніж у нас?» А я відповідав: «Краще там, де люди себе наповну реалізовують». Зовсім не важливо, що за країна. Коли тобі поряд із людиною цікаво, коли ти сам надихаєшся від її дієвої творчої енергії, ось тоді тобі краще. Отож, я бажаю нам із вами знаходити і не полишати те, що нам до душі, а робити його з усіх можливих сил! І тоді з нами завжди буде цікаво.
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
