Практика музейної справи знає чимало форм комунікацій між музейними фахівцями. На базі Нікопольського краєзнавчого музею було відкрито 6-й регіональний фестиваль «Україна – козацька держава». Захід приурочено 369-й річниці від обрання Богдана Хмельницького гетьманом України.
До нас завітали музеєзнавці Дніпропетровського національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького на чолі з директором, заслуженим працівником культури Надією Капустіною, Національного заповідника «Хортиця», Новомосковського та Криворізького міських історико-краєзнавчих музеїв та Марганецького міського краєзнавчого музею. Делегацію Запорізького обласного краєзнавчого музею очолив доктор історичних наук Георгій Шаповалов.
Фестиваль розпочався з відкриття умовного нульового кілометру козацьких шляхів. Це був старт подорожі в козацьку добу і розкіш професійного спілкування. В програмі заходу – презентація міні-виставок, демонстрація останньої друкованої музейної продукції, обмін досвідом в promotion (стимулів в успішності роботи) і поїздка до могили Івана Сірка.
Козацькі раритети
Екскурс по виставкам, які музеї привезли до Нікополя, був різноплановим – від козацької зброї до козацької моди і літочислення міст.
Працівники Запорізького обласного краєзнавчого музею повідали, що колекція їхнього музею нараховує більше 110 тисяч експонатів основного фонду, з яких кілька сотень пов’язані з історією козацтва. На фестивалі вони продемонстрували корабельну гармату бомбарду, що увійшла до «золотого фонду» старожитностей доби козацтва. Саме її поряд із запорозьким гербом і Дніпрогесом зображено на ювілейній монеті, випущеній у 2009 році Національним банком України до 70-річчя утворення Запорізької області. Сусіди мають гордість, що гармата, знайдена в 1840 році поблизу острова Хортиця, після довготривалих «мандрів» повернулася в їхній музей. Довгий час вона перебувала в Одесі, потім її забрала Москва. І тільки в часи незалежності після наполегливих клопотань запорізькі науковці змогли добитися «історичної справедливості».
Козаками використовувалася як зброя власного виробництва, так і європейського та російського походження. Ось і продемонстрована бомбарда має європейське коріння. Бомбарда - коротка гармата з широким дулом широко використовувалася запорожцями під час російсько-турецької війни 1768-1774 років - однією з серії війн Росії з Туреччиною за вихід до Чорного та Середземного морів.
Козацьку шаблю, підняту з дна Дніпра в минулому році, продемонстрували працівники Національного заповідника «Хортиця». Її щойно реставрували, і учасники фестивалю були першими екскурсантами, хто її побачив. А ще вони ознайомилися з унікальною картою, на якій уособлено відразу три козацькі столиці – Стара, Микитинька та Нова Січі. Та й сам Хортицький історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" став єдиним збірним образом всіх Січей, що існували за часів козацтва. Та при цьому, науковці визнають, що центром Запорожжя все ж була
Культові реліквії
Виконуючий обов’язки директора Новомосковського історико-краєзнавчого музею Костянтин Мешко зупинився на козацьких культових спорудах. Завдяки його цікавій розповіді музеєзнавці «відвідали» Самарський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир, що був притулком для відставних січовиків. Час заснування монастиря точно не може сказати ніхто.
За одними даними, він був заснований в 1602-му, по іншим - в 1672-1688 роках. Проте в грамоті польсько-литовського короля Стефана Баторія у 1576 році згадується «місто Самарь з монастирем і перевозом», тож є підстава вважати, що монастир існував і раніше.
А ось в 1930-х монастир закрили, а в ньому розмістили останній притулок для одиноких людей поважного віку. Пізніше він став інтернатом для розумово відсталих людей. Лише в 1993 році споруду повернули віруючим. Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир розташований неподалік від Новомосковська в листяному лісі на острові, який утворюють річки Стара і Нова Самара.
Новомосковський Свято-Троїцький собор вважають шедевром козацького зодчества XVIII століття і найбільшим дерев'яним храмом на території України. Саме цей собор оспіваний у однойменному романі Олеся Гончара як пам'ятка героїчного минулого і символ духовності українського народу.
В 1773 році за ініціативи козачого отамана та полковника Антона Головатого та підтримці козачої громади було прийнято рішення про будівництво нового православного храму на честь козацької держави. Місце будівництва освятили 2 червня 1775 року, а в серпні імператриця скасувала Січ. Проте будівництво церкви не було зупинено. Новий Свято-Троїцький собор у Новоселиці (Новомосковську) з центральним престолом освятили 13 травня 1778-го.
За свою історію Свято-Троїцький собор десятки разів піддавався нападкам і спробам знищення, проте вистояв, відвоював своє право на існування і сьогодні тішить око не тільки парафіян, але й туристів.
Культові експонати продемонстрували і працівники Нікопольского краєзнавчого музею, зокрема, церковні книги із запасників фонду.
Козацька «мода»
А ось козацьку «моду» декларувала кандидат історичних наук Світлана Павленко. Вона – науковий співробітник Національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького. Похідним одягом запорожців були дві пари шароварів, сорочка, каптан (жупан) з грубого сукна, шапка та свита з кобеняком. У мирний же час вони одягались доволі багато – сорочка з шовковими застіжками, шаровари з вишитим золотом або сріблом поясом, червоні чоботи. Поверх сорочки одягали каптан, який міг бути шовковим, парчевим або суконним. Поверх каптана накидали свиту, завжди суконну з розрізаними рукавами, які, як правило, защіпались один на другий і закладались під кобеняк, який вдягали під час дощу або негоди. На голові кобур — червона шапка з сукна з бобровою опушкою.
В 1763 році гетьман Кирило Разумовський підписав спеціальну інструкцію щодо козацького одягу, згідно з якою жупан повинен бути із сукна темно-синього кольору з червоними відворотами, підперезаний червоним поясом. Під ним – білий напівжупан.
А ось кілька цікавих фактів про сережки, які козаки носили у вусі. Виявляється, вони були не для краси. Сережка у лівому вусі означала, що козак один син у матері, сережка в правому – останній чоловік у роді. Якщо ж козак носив по сережці і в правому і лівому вусі, це означало, що він одна дитина у батьків. У походах і боях таких по негласним правилам намагалися зберегти і, як могли, підстраховували.
Найчастіше сережки робили у вигляді півмісяця, виготовлялися вони зі срібла.
Боротьба за істинність літочислення
- Кривий Ріг – козацька земля. Місто засноване на зорі зародження Запорожжя, щонайменше на сто років раніше офіційної дати заснування, – поінформував виконуючий обов’язки директора Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник. – Перша спроба визначити час заснування Кривого Рогу відбулася в 1973-1974 роках, коли, виходячи з тогочасних методологічних засад, за основу було взято дату введення Петром Калнишевським в дію поштової станції Кривий Ріг – 27 квітня 1775 року. Проте за останні десятиріччя нами введено в обіг значний масив нових документів і знахідок, які вказують на більш ранню дату виникнення поселення біля злиття Інгульця і Саксагані. Не виключно, що першопрохідцем у цій справі був легендарний отаман Кошу Запорозького Низового Іван Ріг, який ще у ХVІІ столітті мав тут свій зимівник. Це може бути той зимівник, який ми знайшли на сучасній вулиці Сиволапа і досліджуємо нині. Дмитро Яворницький згадував сучасну територію міста як зимівник Інгульської паланки – 1743 рік. Кривий Ріг згадується і поряд із селом Шестерня, яке засноване у 1689 році. Про більш давнє походження міста ніж поштова станція з однойменною назвою говорять і документи Запорожжя – у річки Саксагань стояли численні військоваі команди. В 60-х роках ХУІІ ст.. на цій місцевості була ставка Коша Війська Запорозького Низового. Ці факти – незаперечні.
Наукова розвідка співробітників Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Мельника та Ірини Стеблини (Ірина Олександрівна теж була учасницею фестивалю) позитивно оцінена провідними фахівцями Інституту історії НАН України, що і стало підґрунтям для прийняття виконкомом Криворізької міської ради рішення про перегляд офіційного літочислення Кривого Рогу та підтвердження його статусу як історичного міста. А на фестиваль вони привезли речі, що знайдені під час нещодавніх розкопок козацької дерев’яної церкви, датованої серединою ХУІІ ст.
Всі виставки були належно оцінені науковим зібранням, а від організаторів фестивалю премійовані цінними подарунками. Виставки-гості будуть експонуватися в Нікопольському краєзнавчому музеї до 20 травня.
Незвичайний музей у незвичний час
Що стосується promotion, то директор Дніпропетровського національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького Надія Капустіна поділилася досвідом проведення нічних екскурсій. Акція «Ніч музеїв» стає тут вже традиційною. У минулому році її відвідали 2,5 тис. чол.
- Я боялася, що сходи музею не витримають, – ділилася вона.
У цьому році «Ніч музеїв» дніпровці провели 13 травня.
- Приїздіть і перевтільтеся в мешканців давньогрецького полісу, дізнайтеся, що спільного між козаками і самураями, як українська культура шукала свій власний шлях та хто такі січові стрільці, пориньте у вишуканий світ палацової музики та відчуйте модерний виклик радянської моди середини ХХ ст. І це ще не все. Відвідувачам запропонують запашну каву, майстер-класи, конкурси, співи і танці, живу музику.
На базі Дніпра у наступному році пройде V Всеукраїнський музейний фестиваль. Сподіваюсь, що на ньому і нікопольці поділяться своїм досвідом promotion. Музейна справа в нашому місті має-таки поступальність у своєму розвитку. Про це засвідчили не тільки учасники фестивалю, а й член опікової ради музею Олександр Фельдман.
- Музей може розраховувати на мою і членів моєї родини всебічну підтримку, – пообіцяв він.
Ну а Нікопольський регіональний музейний фестиваль закінчиться у жовтні на Покрову. До цього в ньому будуть залучені школи міста і району.
Наталя Разуваєва,
фото Александра Косенко
Джерело http://ntm.net.ua
