Початок 1944 року був оповитий димовищами та пожарищами. Над українською землею, сплюндрованою фашистською навалою, вставало сонце визволення. Радянські воїни нещадно нищили ворога на просторах подніпровського краю.
На Нікопольському плацдармі йшли останні приготування для рішучого штурму ворожих позицій. Солдати – ветерани боїв на легендарній Волзі, які просувались аж до берегів Дніпра, – передавали свій бойовий досвід молодим необстріляним воїнам, що складали підрозділи нового поповнення дивізій і полків. Артилеристи ставили гармати на бойові позиції. Танкісти заготовляли та вкладали боєприпаси, а зв’язківці ще й ще раз ретельно перевіряли засоби зв’язку.
І якщо на суші активних бойових дій в ті дні не було, то багато роботи припало на долю нашої авіації. Радянські винищувачі все частіше почали штурмувати фашистські аеродроми, декілька з яких базувалися на правобережжі, в районах Нікополя та Каховки.
makovskijКомандування радянської авіачастини поставило перед льотчиками завдання: завдати нищівного удару по аеродрому, котрий активнішав більше за інші і знаходився поблизу Нікополя. На знищення авіаційного кубла противника полетіли кілька груп наших винищувачів. У складі однієї з них знаходились льотчики Спартак Маковський і Віктор Кузнєцов. Ворожі зенітки зустріли наші літаки суцільною завісою вогню. Та радянські бойові машини не звернули від наміченого курсу. Маковський і Кузнєцов зуміли зробити три заходи та підпалили кілька ворожих літаків. Чотири інших «мессершмітта» спалили їх бойові побратими. Завдання виконано. Можна повертатись на свій аеродром. Маковський дає команду:
– Вікторе, йди від вогню. Бережи боєприпаси. По дорозі штурмуємо переправу.
Ось і переправа. Вогонь зеніток не став на перешкоді, радянські льотчики здійснили кілька вдалих заходів. Виконавши наказ командування, групи взяли напрям на зворотній курс. Раптом Маковський побачив, що літак Кузнєцова втрачає висоту. За бойовою машиною тяглася голубувата блискуча смуга. Що це? На дим не схоже. Маковський тривожно запитав у Віктора, щоб з’ясувати причину цієї загадковості, але Кузнєцов не відповідав. «Мабуть, вийшла з ладу радіостанція», – подумав Спартак. Та на всякий випадок передав по радіо наказ:
– Сідай у плавні. Там повинні бути наші партизани.
Спливло кілька секунд. Кузнєцов мовчав. Його винищувач продовжував стрімко знижуватись. Підлетівши ближче, Спартак зрозумів, що то за смуга тяглася за літаком. То розбризкувався у повітрі бензин з пробитого бака. Летіти на такому літаку не можна. Кузнєцов будь-що повинен йти на вимушену посадку. А тим часом внизу по дорогах рухалися ворожі колони. Радянський винищувач приземлився фюзеляжем на стерню. До нього з усіх сторін бігли фашисти. Досить віддалена відстань між ними та літаком скорочувалась. Серце Спартака стиснулось від болю – над другом нависла смертельна загроза. Треба рятувати Віктора! Це рішення прийшло блискавично, другий радянський літак різко пішов вниз. Він зробив посадку недалеко від підбитого літака. Кузнєцов біг назустріч. Все ближче й ближче.
– Сідай швидше! – наказав Маковський. – Ліву ногу в кабіну. Голову під козирьок. Руками тримайся за поручні прицілу.
А фашисти були вже близько. Безладно кричать, стріляючи з автоматів. Проте друзі діяли швидко та злагоджено. Злетіли блискавично на очах у спантеличених ворожих солдатів.
А в цей час на радянському аеродромі бойові товариші хвилювались: де Маковський і Кузнєцов? Та ось з’явилась на горизонті крапка. З кожною секундою вона збільшувалась, і механіки впізнали, що це літак Маковського. А де ж Кузнєцов? Та через кілька хвилин все з’ясувалося. Така вона, вірність солдатської дружби – найвища краса в житті. Ось що записано в історії славного авіаполку: «Літак старшого лейтенанта Маковського ще не встиг підрулити, як його оточили бойові друзі. Молодшого лейтенанта Кузнєцова, який пошкодив ногу, негайно відправили в санчастину, а героя-льотчика кинулися обнімати та цілувати, а потім довго підкидали на руках». В ці хвилини на аеродромі опинився генерал Савицький. Він довідався, який подвиг вчинив Маковський. Генерал наказав вистроїти весь особовий склад аеродрому, після чого покликав до себе Спартака і, гаряче стиснувши його в обіймах, сказав:
– Ваш героїзм не забудеться. Ви знали, що могли загинути. Але бойового товариша не кинули. Я схиляюсь перед такою солдатською вірністю та наказую представити вас до найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу.
...Спартак Маковський продовжував громити ворога. Вже далеко від Нікополя бойові друзі щиро привітали свого однополчанина Спартака Маковського з присвоєнням йому звання Героя Радянського Союзу за подвиг, здійснений ним на Нікопольському плацдармі. До речі, відзначився він і повітряним тараном. Сталося це 8 травня 1943 р. в небі над Кубанню. На літаку Як-7Б Маковський за зустрічному курсі протаранив крилату машину ворога і зумів сісти на ушкодженому літаку. Загалом протягом війни Маковський особисто збив 27 ворожих літаків та ще три – у групі. В мирний час він створив та очолив у Свердловську один з найкращих аероклубів у колишньому СРСР. А потім переїхав до Запоріжжя, в якому навчався і працював на «Запорожсталі» ще до війни. Там Герой і помер 27 березня 2000 року.
Матвій МІЛЯВСЬКИЙ, історик, почесний громадянин Нікополя (Єрусалим, Ізраїль).
ДО РЕЧІ…
Визволення Нікополя: деякі цифри та факти
- В ході Нікопольсько-Криворізької наступальної операції 25 радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
- Безпосередньо в боях за Нікополь загинуло та померло від поранень 547 бійців і командирів Червоної Армії. Загалом в 100-денних боях за Нікопольський плацдарм загинуло понад 35 тис. радянських солдатів та офіцерів.
- В районі Нікополя і Нікопольського плацдарму було вбито та взято у полон близько 15 тисяч німецьких солдатів та офіцерів, захоплено велику кількість військової техніки.
- 9 частин та з’єднань, що відзначилися у боях за Нікопольщину, були нагороджені бойовими орденами. 16 частин та з’єднань отримали найменування «Нікопольських».
- За даними партійно-радянських органів, за часи німецької окупації в Нікополі загинуло близько 8 тис. радянських військовополонених та мирних жителів. Місту було завдано матеріальних збитків на суму до 1 млрд. карбованців.
- Протягом 1945 р. були відновлені: Південнотрубний завод (в кінці року він виконав план на 222%), машинобудівний завод ім. Леніна (випуск продукції вже дорівнював довоєнному рівню), хлібозавод, цегельний завод, меблева фабрика, пивзавод, млин та інші підприємства, а у Марганці – до 10 шахт. Нікопольці, за прикладом інших міст, були зобов’язані відпрацювати у вільний від роботи час по 50 годин на відбудуванні міста. Таким чином було відпрацьовано 300 тисяч годин.
- Багатьом знайома фраза Гітлера: «Що ж стосується нікопольського марганцю, то його значення для нас взагалі не можна виказати словами. Втрата Нікополя значило б для нас закінчення війни». Але не всі знають, що фюрер для порятунку важливих для оборонної промисловості Рейха покладів марганцю та залізної руди надав наказ перекинути 12 дивізій вермахту з групи «Північ», що стало однією з важливих складових в успіху радянської операції «Кільце» з деблокади Ленінграду. Про важливість втрати марганцю свідчить і такий факт: при відступі в районі Орджонікідзе німецьких кулеметників приковували з кулеметами MG до ферм шахтних копрів.
- Саме в боях у нікопольському небі з радянськими винищувачами загинув один з «асів» Люфтваффе, кавалер чотирьох Залізних хрестів Рейху (в тому числі Лицарського) Йоханнес Бунзек, на рахунку якого було 75 збитих літаків наших ВПС і який до вересня 1943 р. був «відомим» у найбільш уславленого льотчика Германії Еріха Хартмана.
Источник: Новини твого міста
