Те, що спочатку здалося багатьом звичайним фейком чи злим жартом, схоже набирає серйозних обертів. Мова про «гру» «Синій кит», до якої інтернет-маніяки заманюють підлітків і схиляють їх до самогубства. Саме таке «завдання» є фінальним, і якщо учасник відмовляється, йому надсилають погрози, пов’язані, зазвичай, з членами родини. Далеко не всі діти можуть встояти перед впливом людей, що, вочевидь, добре знаються на психології. І виконують останнє задання… Останнє у прямому сенсі цього слова.
Як стало відомо, в Дніпропетровській області вже виявлено десятки підлітків, які беруть участь у страшній грі. Зазвичай, їх вдається впізнати по зображенням кита на руках, яке треба вирізати лезом, згідно зі вказівками кураторів. Хтось дійсно ріже собі кінцівки, а хтось обмежується малюнком фломастером чи ручкою, але факт залишається фактом…
На днях забили тривогу і у Нікополі. І в ході перевірки, проведеної по школам міста, виявили, на жаль, дітей з порізаними руками. З цього приводу педагоги звертаються до батьків з проханням бути на сторожі. Звернути пильну увагу на те, чим займаються діти, які відвідують сайти, як поводять себе.. За виникнення найменших підозр, треба негайно і рішуче діяти. В даному випадку, як то кажуть, краще проявити зайву пильність, ніж навпаки. Ціна помилки аж занадто висока.
Ми ж звернулися з проханням прокоментувати ситуацію до практикуючого психолога Наталі Кулик. Хто в групі ризику? І що робити, аби зберегти свою дитину від найстрашнішого? Слово спеціалісту:
-Отримавши пропозицію прокоментувати підліткову суіцидальну гру – одразу згадала, як якось у психотерапевтичному колі обговорювали питання «В який би вік ви бажали повернутися?». Висловлювались різні думки, але підсумок був такий: «У будь-який, тільки не пубертат!».
Таке заїзжене «Трудный возраст» якось не сприймається вже проблемою. «Ну, так, конфліктів побільшало», «біля дзеркала весь час», «самі хлопці/комп’ютер (потрібне підкреслити) в голові», «перебіситься». Втішаючи вислови родичів, колег «всі через це проходять – все буде добре». Так, проходять. Але саме цей віковий період можна порівняти з новим народженням, бо перевіряються всі батьківські настанови, правила життя, відбувається славнозвісна реакція емансипації – психологічне перерізання пуповини, «я не такий як мої батьки». Одночасно це – період пошуку однодумців, людей, що розуміють саме мене, людей, які приймають мене нового, несхожого на батьків.
Якщо аналізувати групу ризику, то можна перелопатити купу інформації в інтернеті та скласти навіть психологічний портрет підлітка, схильного до самогубства. Але, на мою думку, головна риса такої дитини – не розуміння власної цінності. Не цінності людського життя як такого, а саме власної цінності, цінності конкретного Петра, Дмитра чи Юлі. І ось тут вже проблема, бо дорослі, що оточують підлітка також можуть не розуміти власної цінності, мати проблему з самооцінкою, самоповагою, самосприйняттям. Дорослі можуть це компенсувати амбітністю, самовідданою працею, агресією, нарешті.
Але що сприймає дитина поряд з таким дорослим? А дитина відчуває, як з усіх боків у такого дорослого лізе внутрішній конфлікт, бо дорослий з усіма його досягненнями, настановами, повчаннями залишається нещасливою людиною. І тоді втрачається і сенс життя, і його цінність. І чому б не зіграти в гру, що наповнить адреналіном усі твої судини, і ти нарешті відчуєш, що воно таке «справжнє життя»?
Тому батькам необхідно любити дитину, приймати дитину, намагатися зрозуміти дитину, цікавитися її почуттями, інтересами. Але все це – порожеі слова, якщо дорослий не любить самого себе, не приймає себе, не розуміє себе. Зазирніть в свою душу, що там? І якщо ви не бачите своєї душі, чи можете ви побачити душу дитини?
Сподіваємось, дорослі зроблять для себе корисні висновки і до трагедії не дійде в жодній родині.
Джерело http://nikopolnews.net
