У березні планета відзначає цілу низку всесвітніх «екологічних» дат. 14 березня – Всесвітній день дій проти гребель, на захист річок, води, життя (який був започаткований у 1997 р. за ініціативою громадської організації США «Міжнародна мережа річок»). 21 березня – Всесвітній день лісів. І, нарешті, 22 березня – Всесвітній день води (або Всесвітній день охорони водних ресурсів), оголошений Генеральною асамблеєю ООН.
Остання календарна подія з багатьох причин є для нас актуальною нагодою замислитись над проблемами Дніпра, його збереження та експлуатації його ресурсів. Всесвітній день води бере свій початок від Конференції з довкілля та розвитку, що мала місце у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Основною причиною святкування цього дня є швидке зменшення запасів питної води. Метою проведення цього Дня є підвищення рівня обізнаності про значення і важливість води для продовження життя на Землі, а також про те, як раціональне використання водних ресурсів сприяє підвищенню рівня економіки і соціального добробуту.
З 1993 року офіційно на всій планеті стали святкувати Всесвітній день води. Цього дня організація по захисту довкілля звертається до всіх держав, що існують на планеті, із закликом приділяти більше уваги захисту водних ресурсів планети і проводити конкретні дії на національних рівнях.
У червні 1999 р. в Лондоні на ІІІ Конференції міністри екології і охорони здоров’я 35 європейських країн, у тому числі й України, підписали Протокол по проблемах води і здоров’я, зобов’язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов’язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій. 
У випадку міжобласних меж при створенні водосховищ та інших штучних водних об’єктів кордони встановлюються по лінії, по якій вони проходили на місцевості до затоплення.
В чинному законодавстві України щодо питного водопостачання поставлена доволі невизначена по суті та в часі ціль – до певного року (згадується, зокрема, і 2030 рік) наблизити національні показники питної води до показників, прийнятих в Європейському Союзі (ЄС). Відносно наших національних показників треба брати до уваги декілька аспектів. Тривалий час якість питної води в Україні визначалась стандартом СРСР, який було прийнято ще в 1982 році. Цей документ містив перелік показників та визначав їх гранично допустимі величини. І не допускав наявності, (крім оговорених) забруднювачів в питній воді за умови, що не є достатньо вивченим їх вплив на здоров’я людини. Зі зростанням забрудненості поверхневих вод – джерела питного водопостачання – та суттєвого покращання методології досліджень та лабораторної бази цей стандарт на питну воду було скасовано. В той же час варто зазначити, що аналізами, проведеними в ЄС, виявлено наявність залишків фармацевтичних препаратів в поверхневих водах, які використовуються для питних потреб: там розпочали визначати кількість таких залишків та досліджувати цю проблему . Черги в наших аптеках та гарантії виведення з організму надлишків ліків примушують задуматись над питанням: чи не вживає споживач з питною водою кимось вже використані непотрібні ліки?
Починаючи з 1995 року у нас розпочались спроби на державному рівні розширити перелік показників якості питної води. Однак постійні переноси термінів впровадження та перегляди нормативів свідчать про неблагополуччя та неможливість забезпечити населення безпечною для здоров’я питною водою. Вичерпної відповіді на питання «Яким вимогам має відповідати питна вода сьогодні?» просто немає.
Про те, наскільки ми «успішно наближаємося» до нормативів ЄС, свідчить наявність законодавчо затверджених правил одержання дозволів водопостачальниками на тимчасове відхилення показників якості питної води від часто невизначених нормативних вимог. У безвідповідальному визначенні «тимчасове відхилення» фактор часу просто відсутній та чимось схожий на «тимчасові труднощі», в які постійно супроводжують наше суспільство. Втім можна спостерігати і рух в зворотному напрямі – коли дозволяються відхилення від нормативних вимог.
Свого часу Міністерство охорони здоров’я видало відповідний наказ та зобов’язало свої служби відстежувати вплив хлорування питної води на її якість, появу при цьому канцерогенних забруднювачів та відстежувати стан здоров’я населення. В цьому документі згадується і наше місто. Зараз можна говорити в минулому часі: «згадувалось», бо цей наказ скасовано, а відповідні державні служби підпали під комплекс останніх адміністративних реформ. Є всі підстави стверджувати, що узгодження цих відхилень приймаються через доволі невтішні результати та погіршення стану поверхневих вод. Тому ми залишаємось приреченими продовжувати вживати питну воду з «благословенних» відповідними державними структурами дозволами на поставку питної води з «тимчасовим відхиленням».
Без дослідження всіх джерел надходження забруднень до будь-якого водного об’єкту зі всієї водозбірної площі, дослідження всієї системи господарської діяльності, визначення кількості води для використання неможливо досягти належної якості поверхневих вод. Ці положення лягли в основу водного законодавства та практику його використання західних країн та США? починаючи ще з кінця 60-хроків. Варто згадати, що в 70-х роках XX cт. спільними зусиллями США та Канади повністю змінилась ситуація на транскордонних Великих озерах. Цього ж принципу дотримується і законодавство Європейського Союзу. 23 жовтня 2000 року Європейським Парламентом ухвалено документ під назвою «Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики» (Водна Рамкова Директива – ВРД 2000/60/ЄС).
Виконання вимог цього документу є обов’язковим для країн-членів ЄС та кандидатів на членство. Кількість параметрів якості води, які використовуються в українській класифікації, суттєво відрізняється від Водної Директиви 2000/60/ЄС. На даний час в Україні не проводиться регулярний гідробіологічний моніторинг, не проводиться оцінка екологічного статусу водних об’єктів за гідроморфологічними, хімічними і гідробіологічними показниками.
Водна директива ЄС впровадила 5 категорій класифікації стану поверхневих вод з присвоєнням відповідного кольору: «відмінний екологічний стан» – синій кольор, «добрий екологічний стан» – зелений, «задовільний екологічний стан» – жовтий , «незадовільний екологічний стан» – оранжевий, «дуже поганий екологічний стан» – червоний. Для характеристики стану та класифікації аналізуються три види нормативів: біологічні, гідроморфологічні та фізико-хімічні. Органи, відповідальні за виконання вимог Водної директиви ЄС, відстежують стан поверхневих вод кожної країни в водозбірних басейнах та встановлюють терміни досягнення вищої категорії затвердженої класифікації. А у разі невиконання – розглядають, наскільки були обгрунтованими причини для переносу та встановлення нового терміну, роблять висновки та приймають відповідні рішення.
Проведення порівняльного аналізу нашого та європейського водного законодавства, розробка рекомендацій для внесення відповідних змін до законодавства були предметом розгляду «круглого столу» «Водне законодавство України в контексті гармонізації із законодавством ЄС», який відбувся 4 лютого в Києві і для участі в якому був запрошений і автор цього матеріалу. На даний час в Україні використовується інтегрований індекс забруднення вод, який суперечить схемі оцінки згідно з Директивою 2000/60/ЄС , якою передбачається регулярний гідробіологічний моніторинг та оцінка екологічного статусу водних об’єктів за гідроморфологічними, хімічними і гідробіологічними показниками.
Якщо європейське водне законодавство орієнтоване на об’єднання зусиль суб’єктів господарювання та держав в межах водозбірного басейну, то у нас вносяться зміни до існуючого водного законодавства зовсім іншого характеру. З ліквідацією обласних територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища їх функції передано обласним державним адміністраціям. Варто згадати, що при цьому ліквідовано відповідний регіональний підрозділ Міністерства, який знаходився в нашому місті. Якщо взяти до уваги і «реформовану» СЕС, то в нашому місті відсутні відповідальні місцеві структури державної виконавчої влади. Повертаючись до проблем водного законодавства, відзначу, що державна адміністрація кожної області у межах водозбірного басейну Каховського водосховища одержала право без узгодження з сусідами визначати обсяги та давати дозвіл на забір, використання та скид відпрацьованих вод. Отже, питання «Де шукати відповідального за стан – у нашому випадку – Каховського водосховища, за вирішення проблем питного водопостачання?» залишається без відповіді.
Закон «Про санітарне та епідеміологічне благополуччя населення» зобов’язує органи місцевого самоврядування та Мінздорову регулярно інформувати населення про якість питної води та заходи щодо термінів досягнення затверджениих нормативів. Іншими словами, населення має знати, за що платить та на який термін видані дозволи на подачу питної води з відхиленням від нормативних показників. А про наслідки реформування санітарно-епідеміологічної служби для держави і міста я вже згадував.
Торкаючись проблем місцевого самоврядування, варто зазначити, що відповідне законодавство з самого початку передбачало вибори до місцевих рад по мажоритарному принципу: є кандидати в депутати на певній території з її проблемами – то ж, обирайте, громадяни, тих, хто найкраще обіцяє та буде виконувати! Коли до формування органів місцевого самоврядування долучились партії з їх «закритими списками», проблема посилення ролі місцевого самоврядування в житті країни все помітніше відходить на далекий план. Довелось мені якось спілкуватись з одним «партійно-обраним» депутатом, лідер партії якої після обрання міським головою змінив свою керівну партійну приналежність. Обраний за «партійно-справедливим» списком, цей депутат зосередився на вирішенні проблем лише під’їзду місця проживання, решту ж мешканців будинку цей депутат відсилає до… мажоритарного колеги!
Прийняті вищезгадані зміни до законодавства вимагають розглянути наявність затверджених міжобласних меж на акваторії водосховища для визначення впливу скидів в місцях питних водозаборів сусідньої області. При корегуванні генерального плану Нікополя берегову лінію водосховища визнано межами міста. Кордони адміністративно-територіальних утворень встановлюються відповідно до діючого законодавства. У випадку міжобласних меж при створенні водосховищ та інших штучних водних об’єктів кордони встановлюються по лінії, по якій вони проходили на місцевості до затоплення. Отже в світлі змін до діючого законодавства керівники Дніпропетровської області мають розпочати визначення міжобласних меж на Каховському водосховищі.
В’ячеслав САНДУЛ, голова нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра та міжобласної громадської басейнової ради ВЕР «Хортицький Форум»
Источник: НТМ
