В черговий раз взятися за «сатиричне перо» мене змусила незвичайна подія, яка, на мій погляд, не вписується в рамки нормальної суспільної моралі. А суть справ ось в чому.
Патріоти Нікопольського козацького краю, попри довгі пошуки зниклої меморіальної дошки, яка була розташована на гранітному моноліті поблизу так званих Токівських водоспадів – на місці колишнього зимівника кошового отамана Запорозької (Нової) Січі Петра Калнишевського (1690 – 1803) – про це свідчить відповідний напис на ній – майже змирилися із втратою пам’ятко-охоронного знаку. Ця дошка біла встановлена відомим краєзнавцем Павлом Богушем ще на початку 1990-х років на тому місці, де, на думку історика, Калнишевських збудував зимівник. І хоча дехто із вчених вважає, що він був в кількох кілометрах від місця встановлення меморіальної дошки, суті це не міняє. Незабаром дошку було втрачено…
І ось раптом небайдужі люди повідомили нам, що зникла дошка преспокійно -цілісінька та неушкоджена! – встановлена за півсотні кілометрів від історичного місця на хатині такого собі «тихого» дачника-громадянина Леоніда Ф. в садовому товаристві «Сонячний берег» селища міського типу Червоногригорівка.
При зустрічі з гр. Ф. ми засвідчили знахідку. А на наше запитання: «Яким чином меморіальна дошка-вказівник опинилася на садовому будиночку?» цей «володар» громадської цінності відрізав: «Це моя власність! Я її знайшов, і криміналу в цьому немає!..».
Що ж, криміналу в цьому, може, і немає (якщо з’ясується, що дошка насправді знайдена, а не викрадена). Але як бути з мораллю пана Леоніда Ф.?
На мою пропозицію зняти меморіальну дошку та передати її протягом тижня до районного відділу культури і туризму «прославлений» пан пообіцяв подумати…
Минув місяць, а «віз і нині там». І пан усім бормоче: «Я дошки не віддам!»
Що ж, якщо відсутня в даного громадянина мораль, то в такому разі повинні бути присутні в нього якогось світлого ранку або теплого вечора представники правоохоронних органів…
Анатолій САЛЮК, провідний спеціаліст з пам’ятко-охоронної діяльності, отаман козацької організації «Микитинська Січ».
ДОВІДКА
Зимі́вник — назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).
На Запоріжжі зимівники виникли у 1-й половині 16 ст. Спочатку їх використовували для утримання худоби взимку. Згодом на Запоріжжі, особливо за Нової Січі(1734–1775 рр.), зимівники перетворилися на великі господарства, де поряд зі скотарством розвивалося землеробство, бджільництво тощо. Зимівники засновували, як правило, 3-4 сімейні запорожці. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили в зимівнику, називали сиднями або гніздюками. Ці запорожці займали підлегле становище щодо січових козаків. Їх кликали у військовий похід лише у виняткових випадках пострілом з гармати на Січі або через спеціальних гінців. Головним завданням власників зимівників було забезпечення січових козаків продуктами.
Запорожці не перебували постійно на Січі, й особливо взимку. Приблизно десята частина з них залишалася на Січі, інші господарювали, рибалили, полювали по плавнях, луках, лісах, степах у своїх зимівників. На момент скасування Січі було понад 730 зимівників.
Источник: НТМ
