Після затоплення Канівського водосховища село Гусенці майже повністю пішло під воду. І таких прикладів на Дніпрі – безліч.
Деякі думки за рік до 120-річчя з дня народження Олександра Довженка
В наступному, 2014 році (відповідно у березні та вересні) на державному рівні намічено відзначати дві ювілейні дати – 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка та 120-ту річницю з дня народження Олександра Довженка. Деякі дослідники творчості та життя О. Довженка проводять паралелі між класиком світового кінематографу та Кобзарем при оцінці обох цих постатей, до творчості та думок яких ми звертаємось для розуміння та оцінки сьогодення.
О.П. Довженка більшість знають як кінорежисера, письменника та драматурга, але мало хто сприймає його як вражаючого опозиціонера, який жив «під ковпаком» комуністичних спецслужб. Він в сутності своїй був лояльним до влади громадянином, і лише особистому щоденнику довіряв свої потаєні думки, плани, ставлення до «владної еліти». З книги Олександра Безручка «Олександр Довженко: розсекречені документи спецслужб» (Київ, «Сучасний письменник», 2008) дізнаємось, що в його справі-формулярі «Запорожець» містяться доволі інтимні подробиці типу «уві сні часто розмовляє українською», або – за часів вчителювання в Житомирі – «висловлював себе прихильником націоналістичного, українофільського руху». Якщо стукача «гріхів» вчителювання виявити доволі складно, то коло пошуків тих, хто чув уві сні українську мову, є набагато вужчим.
Чимало дослідників життя та творчості видатних постатей минулого, на жаль, акцентують свою увагу на пошуках їхніх гріхів та слабкостей, забуваючи, в яких умовах вони жили та творили.
Нікопольщина в творчості митця – в час підготовки кіносценарію до «Поеми про море» – займає доволі значне місце. В його щоденниках знайдемо враження від відвідання місцевого краєзнавчого музею, сіл Капулівки, Покровського, Грушевого Кута, Городища, Буцько-Томакського острова та інших місць.
У вересні 1964 року в Сосниці – на батьківщині Довженка – на відзначенні 70-ї річниці з дня його народження побував нині покійний журналіст та наш земляк Олександр Черкащенко. Про власні враження від свого першого відвідання літературно-меморіального музею в Сосниці він згадує в публікації під назвою «Каблуки чужої жінки стоптали мою душу» в нашій газеті за 10 вересня 2004 року, яку підготував ще до 110-ї річниці.
Як швидко плине час! Прийшла пора зняти обмеження на повну, без купюр публікацію щоденників митця за період 1939–1956 рр. Я тримаю в руках більш ніж 800-сторінкове видання щоденникових записів, підготовлених Федеральним архівним агентством, Російським державним архівом літератури та мистецтва спільно з Державною архівною службою України, Центральним Державним архівом – музеєм літератури та мистецтва України. Треба сказати, що найбільш вагомі та переконливі його судження та відкриття вже опубліковано – починаючи з середини 1960 років і що до недавнього часу не втрачав чинності заборона-заповіт повної публікації його вдови Юлії Солнцевої. Значна по суті частина записів , що обпалює глибиною сприйняття та трагічних відкриттів – щоденники часів війни (кіносценарій «Україна у вогні»), опубліковані в 1990 році в Києві. Так що бажаючі знайти в щойно опублікованих текстах сенсаційні відкриття будуть розчаровані. Але при читанні цих щойно виданих записів в повному обсязі відчувається, що емоційний та духовний напруга тексту на порядок вища, ніж це було у попередніх відредагованих та відцензурованих виданнях.
Разом з тим, український кінознавець і критик Сергій Тримбач (газета «День» від 26 вересня 2012 р.) підтверджує , що не всі матеріали, які зберігались вдома в сейфі у Юлії Солнцевої, потрапили до РДАЛМ – Російського державного архіву літератури та мистецтва.
Читаючи записи часів воєнного лихоліття, ловиш себе на думці: яким же необхідним є розуміння сьогоднішніми новоявленими політиками, якою ціною було одержано Перемогу у війні.
Під час навчання в середній школі (1945–1955 рр.) ми Довженка «не проходили». Дякуючи вчителям, які мали сміливість дозволити собі відхилятись від програми, ми дізнавались на уроках історії від того ж Павла Богуша про перебування О. Довженка на Нікопольщині, про зустрічі з ним.
В літературно-меморіальному музеї О. Довженка автор цих рядків був двічі. Вперше – в 2007 році . Для передачі своїх вражень скористаюсь вищезгаданою статтею О. Черкащенка: «Приємна і неповторна особливість Сосниці: тут на кожному кроці почуваєш себе немовби на побаченні з автором славетних кінострічок, тут все видається тобі знайомими – і природа, і люди, і навіть їх вимова, знайома з книг і фільмів Довженка». Додам від себе – знайомишся з ріками поліськими Убіддю та Десною, які були для митця – за висловом місцевого поета – «талантів зачарованою колискою».
Вдруге я відвідав малу батьківщину кіномитця у вересні 2009 року, коли був запрошений на відзначення 115-ї річниці з дня народження митця і святкування дня Сосниці.
Двічі Нікопольщину на запрошення Нижньодніпровської громадської басейнової ради ВЕР «Хортицький Форум» відвідала директор літературно-меморіального музею О. П. Довженка Л.М. Наконечна.
Проблема штучних морів у світі (і не лише дніпровських!) отримала з часом нове суспільне бачення . День 14 березня з 1998 року (коли було започатковано світовий рух спротиву перекриттю річок) став міжнародним днем боротьби проти дамб.
Зміни природних ландшафтів Подніпров’я у ХХ столітті з будівництвом каскаду дніпровських «морів» викликали непередбачувані соціокультурні наслідки та проблеми, які постійно загострюються. У ХХ столітті відбулася підміна природного ландшафту «штучними конструкціями на основі індустріального пріоритету», виникли екологічні проблеми, пов’язані з системою рукотворних морів на Дніпрі, відбулись чисельні зміни в етнічному та соціальному складі населення. Усе це визначає необхідність системного дослідження етнокультурного ландшафту Подніпров’я , унікальність якого пов’язана з його історичним минулим» (Л. Боса, «Зміни ландшафту Подніпров’я у ХХ столітті як соціокультурна проблема», Народна творчість та етнологія , № 4 , 2012 р.).
Системні дослідження, ініційовані останнім часом громадськими організаціями, стали підгрунтям та основою проекту, який одержав назву «Пам’яті затоплених сіл з дна дніпровських морів». Останніми роками у мене, на щастя, були нагоди брати участь та знайомитись з напрацюваннями та діяльністю однодумців на Каневському та Кременчукському водосховищах. В селі Бучак (поруч з Каневом) в 1998 році було освячено каплицю «Пам’яті затоплених сіл». На Нікопольщині , правобережжі Дніпра повністю пішло під воду село Грушівка, затоплено значні частини сел та селищ Капулівка, Покровське, Червоногригорівка, сел та селищ Запорізької та Херсонської областей: Біленького, Вищетарасівки , Нововоронцовки тощо.
Лише відновлення в свідомості та повернення суспільству втраченого може стати передумовою та визначенням напрямів та дій для забезпечення майбутнього.
Якраз цій меті підпорядкована діяльність К. Сушка, який в нині «глухому» селі Бабине, історія якого налічує 4000 років, в сусідній Херсонській області на батьківському обійсті, що не попало під затоплення, створює історико-меморіальний міні-заповідник «Світло Оріяни». Чим не приклад для жителів наших сіл, частина яких тепер – частина дна Каховського водосховища?
Сьогодні розпочато підготовку до відзначення 120-ї річниці з дня народження Довженка. Кабінетом міністрів та Чернігівською обласною адміністрацією затверджено відповідні плани. В цих умовах Нікопольська міжрайонна організація Національної спілки журналістів підтримує розроблений та запропонований громадськістю проект «Пам’яті затоплених сіл з дна дніпровських морів», або «Поема про море через півстоліття». Впевнений, що в наших селах знайдуться активісти , що розпочнуть цю роботу, а інформація викличе інтерес серед учасників майбутнього заходу на батьківщині митця в Сосниці.
До цього нас зобов’язує наше сумління та Указ Президента України «Про відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка » від 3 липня 2012 року.
В’ячеслав САНДУЛ, член Національної спілки журналістів України.
Источник: НТМ
