18 жовтня виповнилося сто років від дня народження Двічі Героя Радянського Союзу, визволителя Дніпропетровщини - Павла Тарана. Повітряний «ас», герой-орденоносець, він залишається титаном Перемоги, чия історія нерозривно пов’язана з блиском Золотої Зірки. Її лицевою стороною була слава, а зворотною – велика відповідальність, котру нести усе життя. Таран зміг залишитися героєм неземних історій...
Герой буремного часу
Простий сільський хлопець з селища Шолохове, що на Нікопольщині, Таран з дитинства мріяв про небо. Після закінчення фабрично-заводської школи поринув у мирне будівництво Нікопольського Південно-трубного заводу, увесь вільний від виробництва час проводячи на курсах пілотів при Нікопольському аероклубі. Ішов пішки шість кілометрів, аби разом з товаришами, поряд з інструктором Миколою Забойченком, вчитися керувати залізним птахом. А далі було Качинське авіаучилище про яке десятиліттями пізніше напише: « Пишаюся, що отримав путівку в небо в школі, котра виховала прославлених льотчиків.»
Вона відкрило йому небо й такі непрості військові будні з стройовою і першою повітряною баталією на Карельському перешийку. Фінська стала бойовим хрещенням для 23-річного бомбардувальника сміливість і відчайдушність якого були винагороджені орденом Червоної Зірки.
Головний бій родини Таранів
Тарани з першими сурмами Великої війни вирушили в похід. Павло нищив ворога з неба, його рідний брат Григорій, командир першого стрілецького батальйону 694 стрілецького полку 383 стрілецької дивізії, відбивав контратаки супротивника у земних баталіях. Ішли кривавими військовими дорогами й двоюрідні брати по батькові – Іван та Дмитро Тарани, матері – розвідник Андрій Череп.
Свою бойову роботу командир ланки Павло Таран розпочав вже на другий день війни, розширюючи свій фронт. Уся географія країни повітряними картами поставала бойовими завданнями. І рідна Дніпропетровщина...
При обороні Дніпропетровська п’ятірка бомбардувальників на чолі з Тараном отримала завдання знищити танкову колону ворога. Вони не тільки виконали наказ, а й збили два винищувачі і – всі повернулися живими. Те залишалося головним, а радість була одна на всіх, коли виривалися з палаючого літака й поверталися до свого аеродрому, отримували нагороди й листи від рідних.
Небесними полями бою
Він пройшов їх з першої до останньої зупинки, вирішальними наступальними операціями: Дніпро й Київ, Запоріжжя й Керч, Варшава й Берлін. Його червонозоряний птах пролітав над Будапештом та Віднем, Прагою й Бєлградом і лігвищем головного ворога, якому ще у 37-му, курсантом аероклубу, пообіцяв не віддати Батьківщини. Слово своє стримав.
Будучи командиром ескадрильї 5-го гвардійського авіаційного полку 50-ї авіаційної дивізії, вони здійснили 1114 нічні бойові вильоти, скинули 1671 бомб. Лише з квітня 45-го під командуванням Тарана 240 гвардійський бомбардувальний полк здійснив 190 бойових вильотів. 2 травня 45-го Павло здійнявся в останньому, 386-му бойовому вильоті над Берліном, беручи безпосередню участь у вирішальному бої війни. У його нагородному листі зазначалося: «Екіпажем знищено: складів з боєприпасами -13, складів з пальним – 17, залізничних цистерн – 23, залізничних ешелонів – 31, автомашин з вантажем- 48, переправ і мостів – 7. У повітряних боях і на аеродромах знищено 23 літаки ворога.»
Залишився з небом
Вже після війни Павло Таран закінчив Військову академію Генерального штабу. Освоював нову авіаційну техніку – реактивні надзвукові літаки. Начальника Управління ППО й авіації Головного оперативного Управління Генерального Штабу ПС СРСР, доля кидала генерала на Тихий й Атлантичний океани, Північний полюс, в Казахстан і на Далекий Схід. Павло Андрійович закінчив службу у 79-му в званні генерал-лейтенанта авіації, продовжував бути в строю консультантом оборонного конструкторського бюро ім.Туполєва.
Йому було даровано зустріч з легендами сучасності, до числа яких зарахували й українця - Павла Тарана. Льотчик летів на запрошення до далеких Сполучених Штатів, де збиралися 20 героїв, які особливо відзначилися у роки Другої Світової війни, летів з особистим перекладачем – донькою Іриною. Напевне тоді всі вперше дізналися про його родину - частину життя, яку не афішував широкому загалу.
Ірина буде поряд з батьком і в найскладніші часи, коли в газеті «Московський комсомолець» сенсацією вибухне стаття про героя, якого через поважний вік лікарі відмовляються шпиталізувати. До шпиталю ім.. Мандрико живу легенду «влаштовували» друзі – генерал-лейтенант Хамченко, генерал-лейтенант Потєхін. Після тяжкої травми операцію на нозі йому робили саме в той час, коли урядовці готувалися до показового польоту на бомбардувальнику «Павло Таран». Ця подія витіснила всі інші, затьмаривши долю легендарного пілота…Після операції стан Павла Андрійовича погіршився, а 14 вересня 2005 року на 89-му році життя володар найвищих відзнак та нагород здійснив свій останній політ…душею на Батьківщину.
Земляки не забули
У ювілей бойового льотчика у міському народному історико-краєзнавчому музеї Покрова було представлено експозицію, присвячену легенді неба. Про людину, що надзвичайно любила свою землю, розповідав двоюрідний брат Павла Тарана, ветеран війни, Почесний громадянин міста Андрій Череп. Пам’ять про легенду неба жива не тільки серед молодого покоління Таранів, а й серед земляків, котрі 18 жовтня вшановували прославленого льотчика, що пройшов війну від Фінської до Берліна, виконавши головне зобов’язання – звільнивши Дніпропетровщину, край, з якого піднявся у небо і де почувався по-справжньому вільним.
Для довідки
Почесне звання Герой Радянського Союзу, найвища ступінь відзнаки перед державою, надавалося за здійснення геройського подвигу. Відзнаку запроваджено 16 квітня 1934 року. З метою особливої відзнаки громадян, удостоєних високого звання, з 1 серпня 1939 року засновано медаль «Золота Зірка». За роки Великої війни медаль отримали 11144 чоловік, 115 – двічі, серед них наш земляк – Павло Таран.
Джерело: http://city-nikopol.com.ua
