Революційна криза 1917 року
Внаслідок глибокої кризи, що охопила Російську імперію на третьому році її участі у першій світовій війні, а також повстання робітників і солдат у Петрограді у лютому 1917 року, цар Микола ІІ зрікся престолу. Влада перейшла до рук Тимчасового революційного уряду, який оголосив про проведення демократичної політики в інтересах народів Росії і усунення царських чиновників від керівництва державою на всіх рівнях. Тому після повалення влади російського царя у Нікополі 5 березня 1917 року утворився місцевий орган Тимчасового уряду – Нікопольський виконавчий комітет (далі НВК. – Прим. авт.). До його складу увійшли представники селянської громади, військового гарнізону, вільних матросів, робітників і міського населення. Першим головою НВК був М. Алексєєв. З метою здійснення керівництва Нікополем та його мешканцями на засіданні 8 березня 1917 року (за ст. ст.) НВК було організовано такі комісії: продовольча, міліційна, фінансова, санітарна тощо. Також виконком видавав такі періодичні видання: «Вестник Запорожья» та «Бюллетень Никопольского комитета».
У Нікополі було створено місцеві осередки російських, українських, єврейських політичних партій та громадських організацій. 10 березня 1917 року у м. Нікополі відбулося Свято Свободи, у якому взяли участь робітники, солдати місцевого гарнізону та учні. Після урочистого молебня свято закінчилося урочистою ходою тисяч нікопольців. Один із учасників цієї події відзначив: «Яркое весеннее солнце, оживленные группы граждан с красными знаменами, непринужденные свободные речи ликующего народа – все создавало впечатление настоящего народного праздника…». Саме на цьому святі вперше в Нікополі українські патріоти з організації «Просвіта» підняли синьо-жовтий прапор з вишитим написом «Нехай живе вільна Україна».
8 (21) березня 1917 року робітники нікопольських підприємств створили Раду робітничих і солдатських депутатів, головою якої було обрано М. Баранова. На початку квітня 1917 року в Нікополі вийшов перший друкований номер газети «Известия рабочих и солдатских депутатов», засновником якої була вищезгадана Рада.
4 травня 1917 року під впливом більшовицької агітації Нікопольська рада робітничих і солдатських депутатів направила телеграму до Петроградського виконавчого комітету робітничих та солдатських депутатів, у якій висловлювала підтримку виконавчому комітету та Тимчасовому уряду допоки їхня діяльність не буде суперечити інтересам трудящих. Також у телеграмі вказувалося на недовіру «жовтій» пресі, яка розвінчувала діяльність лідера більшовиків В. Леніна у Росії.
Політична та економічна криза в Росії продовжувала поглиблюватися. Більшовицька партія на початку липня 1917 року здійснила спробу захопити владу в Петрограді, однак зазнала поразки. 9–11 липня 1917 року в Катеринославі відбулась екстрена нарада міських і районних рад робітничих і солдатських депутатів, у якій взяв участь представник Нікопольської Ради В. Г. Антипов. За ініціативою більшовиків було обговорено такі питання: «Про події в Петрограді 3–5 липня 1917 року» та «Про участь Ради під час виборів в місцеве самоврядування». Під час обговорення проводилася політична лінія захоплення влади на всіх рівнях.
Політична боротьба восени–взимку 1917–1918 років
Особливу активність проявили місцеві більшовики після жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді, у результаті якого Тимчасовий уряд було заарештовано загонами Петроградського більшовицького Військово-Революційного комітету, який у подальшому передав владу Другому Всеросійському з’їзду рад робітничих і солдатських депутатів. Отже, ними у Нікополі було створено військово-революційний комітет (далі ВРК. – Прим. авт.) на чолі з В. Антиповим, техніком-будівельником. Військовий старшина 32-го Донського кавалерійського козацького полку більшовик П. Миронов під час проходження козаків через залізничну станцію Нікополь надав ВРК допомогу тим, що передав йому велику кількість зброї.
7 (20) листопада 1917 року Українська Центральна Рада на чолі з М. Грушевським у Києві проголосила утворення Української Народної Республіки. Було розпочато підготовку до проведення Всеукраїнського з’їзду робітничих, солдатських та селянських депутатів у м. Києві, який відбувся на початку грудня 1917 року і в роботі якого брали участь нікопольські делегати. Вони підтвердили створення Української Народної Республіки та Центральної Ради як головного органа представницької влади українського народу. Однак на початку першої війни Радянської Росії проти УНР, що розпочалася 5 грудня 1917 року, більшовики утворили 11–12 грудня 1917 року в Харкові нову Українську Народну Республіку у федерації з Радянською Росією.
Нікопольці брали участь у виборах до Всеукраїнських Установчих зборів 27 грудня 1917 року, які повинні були розпочати свою роботу в Києві 9 січня 1918 року в складних військових умовах: під впливом більшовицької агітації солдати 2-го Запорозького куреня 4-ї гайдамацької сотні відмовилися підтримувати Центральну Раду.
Нікопольський ВРК здійснював більшовицьку політику боротьби не тільки проти України, але й проти донських і кубанських козаків, що поверталися з фронту до рідних місць українськими залізницями та яких уряд Радянської Росії оголосив контрреволюціонерами. На початку січня 1918 року загони Нікопольського та Олександрівського ревкомів роззброїли декілька ешелонів з козаками, а декільком влаштували залізничну катастрофу та захопили їхню зброю.
7 січня 1918 року влада в Нікополі перейшла до Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, де провідну роль відігравали представники більшовиків, лівих есерів, анархо-комуністів, які мали збройні загони. Головою Нікопольського виконкому було обрано В. Г. Антипова. Нова влада активно почала впроваджувати більшовицькі декрети в життя, і перш за все – збір хліба та його відправку в Росію. Так, на початку квітня 1918 року з Нікополя до Петрограду під охороною червоногвардійців прибув ешелон з 32-х вагонів, навантажених пшеницею і борошном.
Нікопольський міськвиконком розпочав конфіскацію майна у заможних верств населення, націоналізацію приватних підприємств або введення на них робочого контролю. Апарат управління міськвиконкому було розміщено у двоповерховому маєтку купців Тимофієвих по вул. Катеринославській (нині вул. Микитинська, 3).
У зв’язку з проголошенням Центральною Радою незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року і підписанням Брестського мирного договору України, а потім і Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками, більшовики України опинились перед об’єднаним фронтом українських, німецьких та австро-угорських військ. Останні розпочали наступ і швидко просувалися на схід. Тому Нікопольська рада робітничих, селянських і солдатських депутатів організувала відправку на фронт існуючих та нових збройних загонів.
У зв’язку з наступом австро-угорської армії та поразкою і відступом радянських військ 10 квітня 1918 року органи Радянської влади залишили Нікополь. Першими у місто висадилися десантом з пароплавів частини легіону українських січових стрільців. У результаті було відновлено владу Української Народної Республіки, але ненадовго.
Нікополь у складі Української держави
На початку травня 1918 року її змінила влада Гетьмана Української Держави П. Скоропадського, представники якого на місцях заборонили діяльність лівих політичних сил. Та оскільки протистояння в суспільстві залишалося, влітку 1918 року в Нікополі був створений і почав діяти таємний більшовицький комітет, який підтримував зв’язки з нелегальним губернським комітетом КП(б)У. З Катеринослава нікопольські більшовики отримували комуністичну літературу і листівки, які розповсюджували в регіоні.
14 листопада 1918 року внаслідок всеукраїнського повстання лівих сил проти гетьмана П. Скоропадського було відновлено УНР. Озброєний загін Нікопольського ревкому розігнав органи гетьманської влади та заарештував офіцерів гетьманської варти. Подібні виступи відбулися в усіх містах Катеринославщини.
У результаті поразки у Першій світовій війні військові сили Німеччини та її союзники залишили Україну. Частина офіцерів Гетьманської армії перейшла на бік республіканської армії УНР, а частина – до білогвардійців, які в Росії вели кровопролитну війну з більшовиками. У грудні 1918 року через місто Нікополь на Лівобережжя перейшов озброєний гарматами і кулеметами великий загін офіцерів VIII Катеринославського корпусу, який пробивався на Дон, де була Добровольча армія білого руху.
Мирослав Жуковський,
історик, заступник директора Нікопольського
краєзнавчого музею з наукової роботи
Джерело http://ntm.net.ua
