Тетяну Журбу я знаю доволі давно. Її донька Олександра відома на столичній сцені як одна із солісток кавер-гурту «Freedom-jazz». Молодша донька Софія, слідуючи за старшою, наразі навчається вокалу у Ірини Ковальської у нікопольскій студії «РінСен». Та ось про те, що Тетяна активно допомагає нашій армії, я дізналася лише нещодавно.
Світитися їй з цього приводу немає коли – аби діло було зроблене, замовлення солдатів виконані. А все інше – навіщо? Та мені закортіло все ж дізнатися детальніше, що це за справа, якою Тетяна Журба разом з однодумцями ось уже більше двох років допомагають українському фронту.
- Плетемо маскувальні сітки, - сказала Таня, коли я завітала до неї у гості на базу на Кооперативній, 5 (за горбатим мостом), де, власне, весь цей процес і відбувається. Разом із нею мене зустріла Інна Чирченко. Ці дві жінки (а також Анна Дягиль та Тетяна Компанієць) внесли, мабуть, найбільший вклад у справу плетення сіток. Бо працюють просто тут, і у будь-яку вільну мить можуть додати новий штрих до полотна.
- Скільки вже зробили ви цих сіток?
- У нас все записано. І скільки зроблено, і кому віддані, і ким перевезені на передову. Ось, - Тетяна відкрила записник, щільно занотований даними. – Дев’яносто першу закінчуюємо. А дев’яносту ми навіть святкували, як такий собі ювілей.
- Як ви, взагалі, прийшли до того, аби плести маскувальні сітки для воїнів?
- Все почалося – з вареників! – сміється Тетяна. – Так, дуже хотілося чимось порадувати, підняти бойовий дух наших хлопців на передовій. І восени 2014-го ми з дівчатами почали готувати для них смаколики. Та з часом зрозуміли, що треба якось більш суттєво допомагати. Я почала шукати, як саме. І тут мені трапилася викладачка одного з місцевих вузів з принеприємнішою історією. Про те, як вона запропонувала організувата плетіння маскувальної сітки просто у холлі вузу студентами, а керівництво цю патріотичну ініціативу зарубило. На емоціях я переповіла цю історію чоловікові. На що він відповів: «Що ти колотиш повітря, бери й сама роби, раз там не дають». Тоді ми й почали плести сітки.
- В основному, на цю справу збирається жіночий колектив, - розповідає Інна Чирченко. - Іноді приходять діти. Для них у нас є свій – простий – метод плетіння. Трапляються й чоловіки. Наприклад, учасник бойових дій Олександр Соколовський. Він плете сітку для своїх побратимів на передовій. Коли він тільки з’явився у наших рядах, жіночки стали більш делікатними у розмовах. Все ж чоловік слухає. Та поступово Олександр так влився у колектив, що ми почали забувати, хто поряд. А він сидить, мовчить і на вус мотає, про що насправді думають жінки.
- Так, плетіння сітки – то своєрідний релакс, місце, де, занурившись у просту механічну справу, забуваєш про свої негаразди та проблеми. А потім, глянь, і все не таким вже страшним робиться, як здавалося, - зізнається Тетяна.
- Ми працюємо переважно вдень та у будні. Графік не дуже зручний для багатьох. Але кому треба, той приходить, і знаходить тут свою віддушину, - говорить Інна. – Думаю, мешканцям селища Північного та мкрн. Жуковського було би найзручніше до нас на Кооперативну приєднатись.
- А ще сітки разом із Тетяною Білою плетуть на базі храму УПЦ КП Калнишевського, що на пл. Богуна, - додає Журба.
- Ваше життя якось змінилося за ці два з половиною роки? Чи вплинула на вас ця благодійна справа?
- Так, тепер ми ходимо вулицею і оцінюємо одяг перехожих з точки зору – підійде чи не підійде такий колір для сітки, - сміються жінки (підходить матеріал природних кольорів – зелений, сірий, беж та ін. - авт.). – А якщо серйозно, то разом із цією роботою змінилося коло нашого спілкування, - говорить Тетяна. – Цією справою ми чітко окреслили свою громадянску позицію. Всі ті друзі, що мають іншу думку, відсіялися, та з’явилися нові близькі за духом люди, разом з якими ми робимо користь для наших хлопців, для нашої країни.
- Дуже неприємно, коли хтось питає, скільки нам платять за цю роботу, - зізнається Інна. – Дуже.
- Окрім сіток, ми ще чимось допомагаємо. Таня Компанієць в’яже шкарпетки, мабуть, вже за сто пар нав’язала. Інна ось такі круглі підстилочки плете із залишків матеріалу. Це для танкістів на сидіння. Ті дякують Інні, що піклується про їх тепло, а занчить і про збереження нашого генофонду, - сміється Тетяна.
- Дуже багато людей нам допомагає. Разом із нами періодично плетуть сітки Олена Марійко, Ірина Філь із Вінничини, вчителька Олена Борисівна, що й учнів долучала, Віталія Щербина, Ірина Ковальска, що й приходила, і матеріали для сіток у БДЮТ збирала, студенти з металургійного технікуму, феросплавники.
Пошта «Нічний експрес» безкоштовно відправлє наші сітки у зону АТО, тому їх допомога вкрай для нас важлива.
Дякуємо тим, хто забезпечує нас матеріалом. Це Сергій Горобченко, що надає дуже якісну волейбольну сітку. Це рибак Микола Мажара, чиєї сітки вистачило на 25 великих (5,5х4,5) маскувальних, і зараз він іще нам привіз нову партію. Це Роман Сарапін. Це Ксенія Гришко – дружина загиблого в АТО. Її чоловік до війни був рибаком. Отож, вона віддала нам його рибацьку сітку зі словами «Нехай послужить ще комусь»...
Дякуємо волонтерам, що доставляли наш вантаж на передову. Це Сергій Голтва, Віталій Кукушкін, родина Мончинських, Олег Манько, Валерій Перепілка. Якщо когось забули назвати – вибачте.
Я йшла від цих жіночок у припіднятому настрої. Від них віяло впевненістю у своїй справі. Вони не розмінюють свої сили на вагання. Вони обрали шлях і йдуть ним з високо піднятою головою. Просто за це їх вже можна поважати і за бажанням – допомагати.
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
