До осені 1943 р. радянські війська визволили Донбас, майже всю Лівобережну Україну і у вересні розпочали активні бойові дії з форсування Дніпра. Захват радянськими військами плацдарму на правому березі Дніпра означав би крах фашистського “Східного вала” – потужної оборонної системи німців по Дніпровському рубежу.
6 листопада 1943 р. війська І-го Українського фронту під командуванням Ватутіна М.Ф. визволили столицю України – м. Київ. Бої точилися і на правобережній частині Дніпропетровської області, на Криворізькому і Нікопольському напрямках. Головна роль у розгромі нікопольського угрупування противника відводилася ІІІ-му Українському фронту під командуванням Малиновського Р.Я., до складу якого входили 6-а армія Шльоміна І.Т., 8-а гвардійська армія Чуйкова В.І. та 17-а повітряна армія Судця В.Д. Розвивати наступ було складно. В основному через відсутність достатньої кількості військової техніки. Не вистачало також і людського ресурсу. В листопаді 1943 р. на південь від Нікополя на лівому березі Дніпра утворився плацдарм ворожих військ проти сил ІV-го Українського фронту під командуванням Толбухіна Ф.І..
До складу цього фронту входили 8-а повітряна армія Хрюкіна Т.Т., 3-я гвардійська армія Лелюшенка Д.Д.
Німецькі війська чинили жорстокий опір, оскільки намагалися якнайдовше зберегти за собою родовища Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцевого басейнів, що мало велике значення для військової промисловості Німеччини. Більш того, для німців втримання нікопольського плацдарму мало великий вплив на результат боїв на інших ділянках Східного фронту. Звісно ж, що гітлерівці подбали про створення під Кривим Рогом і Нікополем міцних позицій та забезпечили цей район достатньою кількістю військ та бойової техніки.
З 5 грудня бої зав’язалися на території сучасного Нікопольського району. Було визволено с. Мєндєлєєвку. На шляху наступаючих постала Нечаєва Могила – величезний скіфський курган, що служив німцям за опорний пункт оборони. Круговий радіус огляду з його вершини досягав 30 кілометрів. Бої на Нечаєвій Могилі вели дивізії 4-го стрілецького корпусу генерал-лейтенанта В.А.Глазунова. З 6 грудня до 5 лютого бої тут не припинялися ні на день. За цей час тисячі бійців та командирів Червоної Армії полягли на полі бою. Але курган залишався за противником.
У другій половині грудня 1943 р. радянські війська здійснили чергові атаки. Почався жорстокий триденний кровопролитний бій, який забрав сотні людських життів з обох боків. Фронт був прорваний, але резервів для вводу у прорив вже не залишалося. Таким чином радянські воїни ціною власного життя упевнили німецьке командування, що головний удар наноситься тут, біля Нечаєвої Могили, й змусили його зосередити в цьому районі значну частину сил, тому лівий фланг оборони німців був ослаблений. Цим скористалися наші війська, які 31 січня 1944 р. нанесли удар у напрямку Чортомлика й Апостолове.
Але це було пізніше. А протягом першої половини січня запеклі бої точилися по всіх напрямках наступу. Та все ж ситуація залишалася без особливих змін.
Тож 17 січня Радянське командування вирішило припинити атаки, закріпитися на досягнутих рубежах і розпочати більш ретельну підготовку наступу. Був затверджений план Нікопольсько-Криворізької операції. Поповнювався склад і озброєння ІІІ-го і ІV-го Українських фронтів.
30 січня Нікопольсько-Криворізька операція розпочалася і тривала вона до 29 лютого. Почався генеральний наступ по всьому фронту зіткнення з Нікопольським угрупуванням противника. Війська 8-ї гвардійської армії генерала-полковника Чуйкова В.І. спільно з військами 6-ї армії генерал-лейтенанта Шльоміна І.Т. наступали на правому березі Дніпра, війська 3-ї гвардійської армії Лелюшенка Д.Д. – на лівому.
Головний удар на правому березі Дніпра наносився на апостолівському напрямку. Радянські війська підсилювали удари і швидко просувалися в середину оборони німців. Успішними виявилися дії 47-ї гв. стрілецької дивізії та 57-ї гв. стрілецької дивізії, які 31 січня оволоділи опорним пунктом в с. Сорочиному і вийшли на дорогу Лошкарівка-Сорочино. Після жорстокого бою в ніч на 1 лютого 57-ї гв. стрілецької дивізії у взаємодії з 88-ю гв. стрілецькою дивізією оволоділи с. Лошкарівка.
Прорив німецької оборони в районі с. Лошкарівка був вирішальним. Німецькі війська почали поступово здавати свої позиції і готуватися до відступу.
Розвиваючи наступ радянські війська увечері 4-го лютого підійшли до крупного залізничного вузла Апостолове. Тим часом німці вже підготували цей населений пункт до кругової оборони. Але радянським розвідникам за допомогою місцевих жителів вдалося знайти прорив у обороні, завдяки чому до ранку, 5-го лютого Апостолове було звільнене від ворога.
5 лютого німці залишили і Нечаєву Могилу. 6 лютого, внаслідок успішних бойових дій, полки 203-ї та 333-ї стрілецьких дивізій вибили німців з м. Марганця.
В результаті шестиденного наступу радянські війська прорвали оборону ворога на широкому фронті і просунулися вперед від 45 до 60 км.
6-а німецька армія понесла великі втрати, а коли Апостолове опинилося в руках Радянської Армії, німці залишилися без своєї основної бази постачання і були роз’єднані на дві частини. Одна частина армії діяла в районі Кривого Рогу, інша – опинилася під загрозою оточення в районі Нікополя-Марганця. Адже 8-а гвардійська армія просувалася до Дніпра, щоб відрізати і знищити нікопольське угрупування німців.
В таких умовах німці змушені були відступати. На лівому березі Дніпра під тиском ІV-го Українського фронту 2 лютого німецькі війська почали відходити до дніпровських переправ в районі Великої Лепетихи і Нікополя. В повітряних атаках по знищенню цих переправ радянські авіаційні частини втратили до тридцяти бойових літаків та кілька десятків чоловік льотного складу.
6 лютого внаслідок чергового бомбардування переправ в районі Нікополя деякі мости були зруйновані. Однак, хоч і з великими втратами, німцям вдалося переправити свої дивізії на північний берег Дніпра. Після відходу німецьких військ з Нікопольського плацдарму 7-го лютого, мости через Дніпро були підірвані німецькими саперами. Залишки мостів були розібрані мешканцями м.Нікополя на відбудовчі роботи у 1944 р. одна з гранітно-бетонних опор моста через Дніпро височіє в акваторії Каховського водосховища до цих пір. Перед бійцями 3-ї гвардійської армії постало завдання якнайшвидше підготуватися до форсування ріки і висадки у Нікополі та селах Капулівці і Покровському.
Таким чином, війська ІV-го Українського фронту, прорвавши міцну оборону німців на плацдармі на південь від Нікополя, за чотири дні наступальних боїв нанесли суттєвих втрат семи піхотним дивізіям противника і вийшли до Дніпра на всій довжині плацдарму. 7 лютого полки 203-ї і 333-ї стрілецької дивізій продовжували вести бої по знищенню частин військ противника, відрізаної в районі Нікополя. вони з боями зайняли с. Червоногригорівку, роз’їзд Пиролюзит. Цього ж дня підійшли до північної околиці м. Нікополя-Новопавлівки і Довгалівки.
О 23.00 частини цих дивізій раптово атакою оволоділи станцією Нікополь, після чого передові загони радянських солдат зав’язали бої на вулицях міста і о 2.30 ночі на південну околицю міста. Назустріч їм через Дніпро просувалися підрозділи 5-ї гвардійської мотострілецької бригади і 256-ї стрілецької дивізії.
Почали переправу 7 лютого о 17.00 2-й і 3-й батальйони 5-ї гв. мотострілецької бригади. Першої на правий берег Дніпра висадилася розвідрота.
Переправа, що розпочалася безпосередньо в місті, була несподіваною для противника. До 23.00 3-й батальйон оволодів північно-східною околицею Нікополя, 2-й батальйон повів бої за центр міста, 1-й батальйон після 23.00 почав переправу в районі водної пристані, змусивши противника відходити у напрямку Лапинки.
О 2.00 ночі 2-й батальйон підняв Червоний прапор над будівлею міськради. До 5.00 3-й батальйон очистив від ворога Лапинку.
У переправі через Дніпро радянським воїнам допомагало багато місцевих жителів. Одна з учасниць переправи – Валентина Гаврилівна Філенко (Череп) – учасниця підпільного руху в м.Нікополі, згадує, як в ніч з 7 на 8 лютого розвідники Червоної Армії проникли в місто і попросили організувати засоби для форсування ріки. Перший рейс зробив її батько Гавриіл Олександрович, а потім Валентина зі своєю подругою Лідією Ануфрієвою (Дядик) замінили батька і почали перевозити солдатів.
На березі вони зустріли своїх друзів Віру Чорну, Клаву Горобець, Володимира Клеша, а також багатьох інших, які вже приймали участь у цій дуже важливій переправі, допомагали форсувати Дніпро Радянській Армії з метою якнайшвидшого визволення нашого міста. Тож завдяки спільним зусиллям воїнів і місцевих жителів до ранку 8 лютого Нікополь був звільнений від німців. Таким чином, після двох з половиною років окупації м. Нікополь знову став радянським містом.
Багато воїнів були відзначені за участь у Нікопольсько-Криворізькій операції. 9 частин та з’єднань, що відзначилися у боях за Нікопольщину, були нагороджені бойовими орденами, з них: Орденом Червоного Прапору – 203-я, 244-а стрілецькі дивізії, 5-а гвардійська мотострілецька бригада; Орденом Суворова ІІ-го ступеня - 266-а, 333-я стрілецькі дивізії.
У повітряній боротьбі особливо відзначилися 3-й винищувальний авіакорпус, 289-а штурмова авіадивізія. Шістнадцятьом частинам та з’єднанням було присвоєне найменування “Нікопольських”, сім – отримали звання “Нижньо-Дніпровських”. За мужність і героїзм, виявлені у боротьбі з німецькими окупантами, за визволення м.Нікополя і розгром німецького угрупування німецьких військ 15 радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
В районі Нікополя і Нікопольського плацдарму було вбито та взято у полон близько 15 тисяч німецьких солдатів та офіцерів, захоплено велику кількість військової техніки: гармати, міномети, гвинтівки, автомати, а також у руки радянських воїнів потрапили і автомашини, бронетранспортери, тягачі та дуже багато іншого озброєння і спорядження.
В результаті напружених боїв, що тривали протягом лютого 1944 р., війська ІІІ-го та ІV-го Українських фронтів, які взаємодіяли між собою, розгромили Нікопольсько-Криворізьке угрупування німців і нанесли великі втрати 6-ій німецькій армії.
Було ліквідовано важливий у оперативному відношенні плацдарм ворога. Надії німців об’єднатися зі своїм кримським угрупуванням провалилися. Після успіху Нікопольсько-Криворізької операції ІV-й Український фронт міг розпочати підготовку до операції по визволенню Криму без загрози удару противника з тилу.
Просуваючись до р. Інгулець, захопивши ряд плацдармів на її протилежному березі, наші війська створили сприятливі умови аби нанести наступні удари на Миколаївсько-Одеському напрямку.
Відновлення мирного життя. До Радянського Союзу повернулися два крупних промислових райони України: Нікопольський та Криворізький.
Окупація завдала значних збитків нашому краю. Після його визволення перед мешканцями постало складне завдання – якнайшвидше відновити промисловість і сільське господарство Нікопольщини, для чого знадобився ще один рік.
Після визволення Нікополя вслід за частинами Червоної Армії в місто вступили партійні радянські органи влади. 9 лютого, разом з воїнами, визволившими місто, було проведено мітинг. Війна принесла нашому місту численні втрати. Було зруйновано дуже багато житлових будинків, магазинів і складів, шкіл, медичних закладів, цехів, заводів та інших цивільних і промислових об’єктів. Сільське господарство району було розорене.
Нікопольці, за прикладом інших міст, були зобов’язані відпрацювати у вільний від роботи час по 50 годин на відбудуванні міста. Таким чином було відпрацьовано 300 тисяч годин.
Першочергово почали відновлювати Південнотрубний завод. Вже через тиждень після визволення запрацював обробний цех і видав першу продукцію частково відбудований ремонтний цех, а пізніше цех ширвжитку. Перша черга відбудовчих робіт основних цехів завершилася навесні 1945 р. в цьому ж році завод почав виконувати програму випуску труб і до кінця року виконав план виробництва на 222 %.
За короткі строки були відновлені школи, клуби, парки, інші підприємства, установи, організації, громадські місця. За 8 місяців був відбудований машинобудівельний завод імені В.І.Леніна і в 1945 р. вже випускав продукцію, рівну довоєнній. До кінця 1944 р. на хлібозаводі були відновлені: відділення просіву муки, тістомішальне, тістообробне, пічне, мучний склад. В 1945 р. були відновлені: цегельний завод, меблева фабрика, пивзавод, млин та інші підприємства. У жовтні 1944 р. в Марганці вже працювало 4 шахти і до кінця року планувалося ввести в експлуатацію ще 6 шахт. Швидкими темпами також відновлювалися колгоспи, радгоспи, тваринницькі господарства. Народне господарство відновлювалося у край рекордні строки, оскільки необхідно було забезпечувати потреби не тільки цивільного населення визволених районів, а й Червоної Армії, яка швидко просувалася вперед на захід, аби розгромити Німеччину.
Джерело: http://portal.nikopol.net/
