Одним із притаманних владі диктатури більшовицької партії в Росії (з осені 1917 р.), а з 1922 р. – в Радянському Союзі явищ були репресії проти тих, хто був її явним, таємним або уявним ворогом.
За життя одного покоління в Україні відбулися Перша і Друга Світові війни, революція і громадянська війна, три голодомори (1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 та 1946 – 1947 рр.), колективізація сільського господарства і розкуркулення, індустріалізація та культурна революція і… комуністичні репресії. Їх учасниками були десятки мільйонів людей, і рахунок жертв вищезгаданих подій теж йшов на мільйони.
Широкомасштабні трагічні події не оминули і Нікопольський край. За даними Нікопольського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал» (1993 р.) тільки в Нікополі під час колективізації у 1929-1930 рр. з 37 200 його мешканців було «розкуркулено» 1 414 осіб, з них загинула 691 особа; з 16 826 мешканців Нікопольського району – 2 125 осіб, з них загинуло 1 029 людей. Під час репресій органами НКВС в Нікополі, населення якого у середині 1930-х років становило близько 50 000 осіб, було репресовано близько 1 880 жителів, з них більшість була розстріляна.
Масштабними були в той час репресії по всій території Української РСР. Тільки в пік «Великого терору» (або так званої «Єжовщини»), який припав на сумнозвісні 1937-1938 роки, на виконання вказівок Політбюро ЦК Компартії за офіційними даними було заарештовано 267 579 громадян, з них майже половину розстріляли. На Дніпропетровщині в цей час репресували 29 521 особу, або кожного 115-го мешканця області.
Наукова частина Нікопольського краєзнавчого музею збирає і вивчає документальні дані про нікопольців, які стали жертвами комуністичного терору, на підставі ухваленого 17 квітня 1991 р. Верховною Радою республіки закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Пам'ять про них – запорука моральної готовності для нинішніх та прийдешніх поколінь не допустити повторення цих трагічних подій минулого.
Памятник жертвам политических репрессий на Рутченковском поле в Донецке
Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ, заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи
МОВОЮ ЦИФР
Загальну кількість жертв політичних репресій – «розкуркулених», «ворогів народу», «шкідників», «буржуазних націоналістів», правозахисників та дисидентів; тих, хто побував у полоні; псевдошпигунів, «зачищених» партійців, «саботажників» тощо – на теренах колишнього Союзу РСР підрахувати вкрай важко. Навіть «всезнаюча» «Вікіпедія» тут безсила і надає вкрай суперечливі дані. Якщо історик В. Земськов називає цифру у 3,77 млн. осіб тільки за період 1921-53 рр. (в т. ч. розстріляних 643 тис.), то А. Вишневьский вважає, що «загальна кількість громадян СРСР, які зазнали репресій у вигляді позбавлення або значного обмеження свободи на більш-менш тривалі терміни… становила не менше 25-30 мільйонів чоловік» А за оцінками історика В. П. Попова, – не менше 40 млн. Тобто в межах життя одного покоління – з 1923 по 1953 р. – був засуджений практично кожен третій дієздатний член суспільства».
«Пройшлися» репресії і теренами України. Ось лише декілька фактів. Відомо, що в листопаді 1937 року на Соловках за вироком Трійки були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції. Наступного, 1938 року були розстріляні Гнат Хоткевич та Василь Верховинець. Протягом кінця 1930-х років також було розстріляно за різними оцінками від 200 до 337 бандуристів. З 1944 по 1952 р. в західних областях України піддалось різним видам репресій до 500 тисяч осіб, в тому числі арештовано понад 134 тисяч, вбито більше 153 тис., вислано назавжди з УРСР понад 203 тисяч осіб.
Источник: НТМ
