Поблизу мого під’їзду майорять десятки напівобірваних оголошень із серії «дешевий кредит» та «шукаю роботу». З останніх робота в Польщі – явний фаворит. Не тільки стіни будинків – вже бігборди присвячуються перспективним молодим обличчям, які на червоно-білому фоні посміхаються і заклично звуть за адресами у Варшаві, Вроцлаві, Познані...
Майже всі знають, що за цим стоїть важка, але гарно оплачувана робота, житло та перспективи залишитись у країні Євросоюзу. Причина польського успіху криється в польських же невдачах. Молодь Польщі виїжджає працювати до найрозвиненіших країн-«мрій» євроспільноти – Німеччини, Швеції, Великої Британії, Франції, Нідерландів. А її ринок праці, готовий платити за порожні робочі місця, заповнюється східними «заробітчанами». Але хто компенсує наші втрати? Чи є в України своя схожа «сусідка», проблеми і невлаштованість якої дозволять «увімкнути» польську модель?
Давайте щиросердо визнаємо – сучасним Нікополем важко «зацікавити» молоду людину. Хіба що вона є палким прихильником наметової торгівлі на базарі, невдячної праці в лікарнях, школах і садочках, чи ударником дешевого вкалування на заводах-уламках колишнього ПТЗ. Відносно непогані умови на НЗФ, чи спадкові «теплі» місця в державних та бізнес-структурах існують, ясна річ, для кількох тисяч «обраних». А навколо живе і розвивається такий різноманітний Світ – щодня він стукає у серця і голови тисячами повідомлень й інтернет-новин. І ми гадаємо, що завершивши школу і «роззирнувшись» навкруги, молодь захоче розділити наше життя?
Спитайте у підлітків-старшокласників, яке майбутнє вони бачать для себе? Навіть без конкретики і географічної прив’язки – вони опишуть вам речі, яких у Нікополі зроду не існувало. Або віджартуються чи проігнорять. Останнє – не тому, що не знають. Роздратована нашим нерозумінням сучасного життя і викликів, яке воно кидає, молодь обирає за краще вирішувати все самостійно, ніж вислуховувати поради тих, хто просто не знає, як жити зараз самим.
Можливо, новий молодіжно-батьківський центр став би варіантом виходу. З обов’язковим викладанням найнеобхідніших речей для молодих спеціалістів – критичного мислення, англійської мови, підприємництва і програмування – такими ж молодими фахівцями. Поїздками на цікаві бізнес- і культурні об’єкти країни. Заміна набридлого домашнього завдання власними проектами з вищевказаних чи інших, не менш потрібних предметів і їх підтримка бізнесом і владою. Цікаві масові заходи, які пропонуватимуть самі діти і міжшкільна робота в групах, що дозволить обмінюватись досвідом і дізнаватись один про одного всім старшим класам. Врешті, зацікавлені молоді спеціалісти зможуть створити нові робочі місця та залучити гроші до міського бюджету.
З іншого боку – робота з батьками за новими методиками ненасильницького спілкування та медитативними практиками. Які допомагатимуть, мабуть, з головним – тримати психічну рівновагу і нормальну сімейну атмосферу. Адже насилля в родинах починають саме дорослі – навіть не з бійки, а з поганих слів, нерозуміння і недовіри. Ви кажете про величезні гроші на все це? Так, гроші треба значні. Але якщо не на дітей, на майбутніх наших спадкоємців, витрачати їх, то на кого? Сучасний стан речей чітко вказує – якщо не допомагати батькам активно виховувати дітей всім містом – у Нікополя немає майбутнього. Звичайно, мова не йде про вселенську катастрофу. Через кілька десятків років, щоби підтримати такі от вимираючі «пенсійні» міста, розпочнуться масштабні міграційні проекти. І в Нікополь потягнуться сотні біженців і переміщених осіб з України та інших держав. Не маючи ані власної громади, ані культурного підґрунтя, місто буде переформатоване новими поколіннями прибульців, в яких розчинятимуться залишки місцевих городян. І це буде логічний кінець для спільноти, яка так і не спромоглася дати раду і належне виховання власним нащадкам. І ми семимильними кроками йдемо у цьому напрямку.
Богдан Стратейчук, вчитель, історик
Джерело http://nikopolnews.net
