Прогресивна молодь намагалася виїхати з Нікополя, мабуть, завжди. Зараз намагається не тільки прогресивна. І не тільки молодь. Такі часи…На жаль. Місто втрачає -у «кров», яка могла б давати йому сили і можливість квітнути. Але їдуть таки не всі. Дехто залишається, і попри всі негаразди, намагається розвивати свою малу батьківщину. Не просто мріє про її розквіт, а ЩОСЬ ДЛЯ ЦЬОГО РОБИТЬ.
Один з них – Богдан Стратейчук. Людина, яка написала перший підручник з історії Нікополя, працює над створенням власної програми з історії України, має амбітні плани і знає, як реформувати школу і врятувати рідне місто від культурної деградації.
- Богдане, розкажи про себе. Скільки тобі років, не народився, вчився, чим захоплювався у дитинстві?
Мене звати Богдан Стратейчук. Нещодавно виповнилося 39 років. Батьки в мене місцеві, тож народився я тут. Мама була вчителькою, а тато працював на заводі. В молодості непогано грав за міські команди. Однак, ці здібності я від нього не успадкував. З самого дитинства мене оточували книги. У татової мами була гарна дитяча бібліотека, спеціально збирана для онуків. Тож, вже в 5 років я знав абетку і вмів читати. Незабутнє враження на мене справила моя перша книга - дитячий атлас "Мир и человек". Ілюстровані описи космосу, природи континентів, тварин і людей посіяли цікавість до географії. Однак скоро географію відтисла історія. Вона подарувала мені найбільшу спокусу - втілюватися в людей різних епох, рухати у часі і просторі історію цілих держав і головне - можливість передбачати події. Тому з дитинства я чітко знав що історія - моя єдина любов. Правда, вона мені ще не відповіла взаємністю. Але, як йшлося в одному вірші, "с любимыми не расставайтесь".
- Що саме ти маєш на увазі, коли кажеш, що не відповіла взаємністю?
- Історія любить видатні постаті. І ще - їй байдуже, гарний чи поганий - головне, щоб неординарний. І ганятися за неординарністю заради пошани в віках не вийде - хіба що геростратовим шляхом. Але я людина простого штибу. Тому скоріш за все взаємності не буде.
- Час покаже… Отже, ти закохався в історію і обрав професію історика. Так? Маєш відповідну освіту? Де довелось попрацювати і чим займаєшся зараз?
- В 1996 році по закінченню школи я спробував піти маминим шляхом – вступив до єдиного нікопольського закладу, який надавав таку собі напіввищу освіту - НІУБП. Дипломи ті не котувалися, але викладачі були непогані і свою справу знали. Англійська мені скоро набридла - адже я мріяв про "грошовиту" роботу, а серйозно опановувати складний предмет не мав бажання - тому вже через рік почав готуватися до вступу в ДНУ на історичний факультет. Туди і вступив у 1998 році, провчившись повний 5-річний курс.
На жаль з самого початку я виявився захоплений творчою стороною навчання, зовсім пропустивши необхідні і цікаві методики. Тільки після 2010 року я сів за створення власної програми. Але не все йшло так гладко. Доводилося працювати і в ресторані, і на заводі. З 2011 року розпочав збирати матеріали для видання збірки щоденників і листів людей, які побували в Нікополі 100 і навіть 200 років тому. Якщо б мені хтось сказав тоді, що буду займатися цим понад 7 років, мабуть не повірив. Але так і сталося - книга побачила світ тільки в 2017-му. Завдяки грошам приватних спонсорів її вдалося безоплатно передати до міських шкіл. Того ж року видав і перший підручник з історії Нікополя - "Нікополезнавство". В єдиному, правда, екземплярі. Разом з цим потроху складаю свою програму з історії України - такий собі власний підручник на всі випадки життя. Взагалі то в мене є ще мрії… Одна з них - скласти власну програму і з Всесвітньої історії. Але буду дуже радий, якщо встигну завершити хоча б першу.
- Що розкажеш про роботу в Краєзнавчому музеї? Ти ж працював там?
- Це «больна» тема для мене. Музей має значні потужності і не виконує їх навіть наполовину. Якщо провести необхідний апгрейд (модернізацію – від авт.), він може перетворитися на один з центрів культурного життя в місті. Передумови для цього є - я кажу це, як колишній музейний працівник. Але… На жаль, подібна ситуація існує і в значній кількості міських шкіл - вони припиняють надавати конкурентні знання. Якщо не вживати заходів - на місто чекає поступова культурна деградація
- Які заходи ти пропонуєш?
- По перше, слід залучити по-максимуму нові предмети з так званої STEAM-освіти. Серед них - робототехніку, 3D-прінтінг, моделювання дронів. Зробити це як за рахунок факультативів в державній програмі, так і за рахунок самої програми (якщо можливо).
Залучити за будь-яку ціну фахівців IT-освіти з великих міст. Професії, яким вони вчать, є одними з попитних на ринку праці і в Україні і в світі.
Запросити від Корпусу миру, Go Global чи іншої організації міжнародного носія англійської мови - а ще краще кількох.
Повністю оновити шкільний статут, внесши туди, зокрема, положення про ненасильницьке спілкування в школах, антибулінгові групи від старшокласників тощо.
Реформувати саму Раду Старшокласників, надавши їй більше повноважень.
Створити спеціальні семінари для батьків, де в ігровій і практичній формі вони зможуть самотужки відчути головні проблеми і питання, які цікавлять їх дітей.
Створити шкільний TED - майданчик для обговорення і втілення дитячих ідей.
Головне ж - крок за кроком створювати і зміцнювати дружню і щиру взаємодію між вчителями, батьками та учнями.
Школа повинна робити 3 речі:
- Прищеплювати інтерес до знання
- Виховувати гідну людину, готову для безконфліктного існування в суспільстві (але таку, що зможе за себе постояти)
- Залучать дітей до дорослого життя, а не водити їх на "поводках" учнів до випускного вечора. Звичайно, це короткий зріз, насправді проблем та шляхів реформування школи набагато більше
- У тебе стільки ідей… Плануєш працювати в школі?
- Так. В неділю, 14 жовтня, в місті відкрилася недільна школа Української Церкви. Буду там викладати основи англійської та Нікополезнавство - історію рідного міста. Залюбки пішов би під керівництво молодого директора чи директорки з сучасним баченням перспектив освіти до загальноосвітньої школи. Але, схоже, що простіше самому очолити процес, ніж дочекатися його ззовні.
-Я знаю, що ти планував їхати до Китаю. Чому? Чи в силі ще дані наміри?
- Китай зараз одне з найперспективніших місць роботи для вчителів з усього світу. Звичайно, якщо вчитель впевнено володіє англійською. Адже в країні розвернута масштабна програма по оволодінню англійською мовою з дитячих садків до ВИШів. Середня оплата в місць складає 1500 $. І для мене дійсно здавалося можливим потрапити туди. Але справа врешті зупинилася на нестачі грошей. Втім, документи в мене залишилися, тому за нагоди можу спробувати ще раз.
- Будемо сподіватися, що знайдеш своє місце в Нікополі і необхідність емігрувати відпаде… Як вважаєш, це реально?
- З самого дитинства я бачив як змінювався Нікополь. Від радянських клумб і алей з фонтанчиками, парадами і чергами в напівпорожніх магазинах. Через кризові 90-ті, коли місто тонуло в стихійних ринках, із пострілами, рекетом і насильством. До сучасності, яку можна не описувати – всі її добре знають і розуміють. Цей великий відріз часу для мене – історичний схил, по якому Нікополь сповзає в невідоме майбутнє. Коли дорослішаєш – починаєш це відчувати. І противишся цьому. Дивуєшся – чи відчувають це інші? Ті, які не виїхали за кордон, не повмирали від старості і безнадії, не поспивалися по захаращених двориках і запльованих генделиках. Які ніби повинні впливати на долю містян і їх дітей. Як історику, мені здається, що знаю відповідь. І вона мені не подобається. Але поки я простий вчитель. Тому буду робити те що повинен і нехай буде що буде.
- Не хочеться завершувати інтерв'ю на такій песимістичній ноті. Невже все так погано у нас, на твій погляд? Якщо можна, то буквально в двох словах дай відповідь: в чому причина і що робити?
- Коли країну згинає на зламі епох, лише наймудріші знайдуть в собі сили звернутися до молодих: «КРОКУЙТЕ ПО НАМ». Це з одного роману відомого колись радянського письменника. Молодість завжди проб’є собі шлях. Це просто питання часу. І в цьому – головна надія для нас - мешканців Нікополя, який ми любимо.
- Я зрозуміла твою думку) Успіхів тобі і дякую за інтерв’ю!
Джерело http://nikopolnews.net
