Саме такий заголовок для інтерв’ю (яке є своєрідним продовженням нашої публікації у №7 «ПТ» про перспективи відродження курсування по Дніпру та каскаду водосховищ суден на підводних крилах) ми вибрали через те, що надрукована ще улітку 1996 року у газеті «Запорозька Січ» стаття, яка сповіщала про знищення водного транспортного сполучення по всьому Дніпру в межах України, називалася «Прощайте, «метеори!» Очолював тоді газету член Національної спілки журналістів та член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Івана Франка Костянтин СУШКО. Тема суден на підводних крилах для нього аж ніяк не епізод у творчій біографії, отож і розмова – з ним.
– Костянтине Івановичу, подейкують, що ідея відновлення водного пасажирського сполучення на Дніпрі, зокрема, через посередництво теплоходів на підводних крилах, належить Вам…
– Скоріше, я лише дотичний до неї, бо лежить ідея на поверхні. Так, упродовж двох останніх років, надто року минулого, я дещо зробив для її реалізації, але розголошувати деталей поки що не буду, аби не наврочити. Ось коли «метеори», «восходи» та «комети» знову побіжать Дніпром згори – від Києва до Одеси і від Одеси до Києва, заходячи не лише в крупні міста, а й у містечка, не обминаючи також наших упосліджених, геть виснажених сіл, – от тоді й розкажу все, а сьогодні давайте вперто й наполегливо говорити про одне: рух крилатих суден по Дніпру слід відновити негайно, не слухаючи брехливих застережень, окремих «експертів», а дбаючи про людей. Ви знаєте, що наш Дніпро – єдина крупна ріка у світі, де не працює водний пасажирський транспорт? Це ганьба!
– А хіба є такі, хто проти відродження «метеорного руху»?
– Такі людці завжди є й будуть, і про них – трохи далі. Зараз я хочу дещо нагадати. Зокрема, те, що 1996 року швидкісні теплоходи зникли з наших очей через привласнення «Укррічфлоту». Хто купив? Тодішній керівник цієї потужної організації Микола Славов. Так-так, саме той Микола Антонович, який за радянської доби став чемпіоном України з боксу, у 40 років отримав орден Леніна, згодом – два ордени Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, Дружби народів, Почесну Грамоту Верховної Ради УРСР та ступінь доктора економічних наук. Кажу про це, щоб люди знали хоча б дещо із досягнень бодай одного із тих «реформаторів», які, на жаль, не залишилися «за бортом» і з настанням незалежності. Вже у 1996 році, саме в рік вилучення «метеорів» із життя мільйонів людей, пан-товариш Славов отримує «Почесну відзнаку Президента України», далі – ордени «За заслуги» обох ступенів, звання заслуженого працівника транспорту України, лауреата Державної премії, встигає одне скликання «відсидіти» під куполом Верховної Ради України. Гадаєте, все? Ревного захисника народних інтересів не обминув статус учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а на додаток… Одній із малих планет Сонячної системи присвоюють ім’я Миколи Славова!
– Мабуть же, людина щось робила, коли її так щедро відзначали…
– Аякже! Микола Антонович керував українським річковим флотом ще за донезалежних часів, коли той називався Государственным управлением «Днепровское речное пароходство»(ГУДРП). Незалежність перелицювала посаду на президента судноплавної компанії «Укррічфлот», а з 1994 року пан Славов став ще й президентом Міжнародної асоціації судновласників Чорноморського басейну. Питаєте, за що cтільки шани з боку держави? А за те, що, як сказано в одному із нагородних обґрунтувань, «підняв вітчизняний рівень грузоперевезень, пов’язавши українські порти із сорока портами Європи та Азії». Що виграла через те держава, мені невідомо, як не відчули того «пов’язання», певен, усі громадяни України. Тож, либонь, для того, щоб його успіхи стали відчутнішими, двічі президент ліквідовує теплоходи на підводних крилах.
- Але спершу він їх купив!
- Звісно, разом із 200 вантажних і пасажирських суден та 70 тисячами фізичних та юридичних осіб.
- То, мабуть, стало найогиднішим епізодом нашої приватизації-приХватизиції…
- Безумовно! Те, що трапилося, за відповідним, у тому числі й правовим, підходом, може розглядатися як відвертий злочин. Не можна було так рішуче, точніше, так різко розгортати приватизацію. Принаймні, не можна передавати у приватні руки стратегічно важливі державні об’єкти, серед яких – засоби транспортного зв’язку. Приватному власнику начхати на проблеми мільйонів, його цікавлять лише особисті інтереси, отож дуже швидко пан Славов дійшов висновку, що возити людей Дніпром йому невигідно - НЕРЕНТАБЕЛЬНО! – і продав крилаті теплоходи. На думку цього «реформатора», Україні вони виявилися непотрібними, відтак їх залюбки придбали В’єтнам, Китай, Голландія і Греція.
- Вони й зараз там використовуються?
- На повну котушку! І не лише у названих країнах, теплоходи на підводних крилах працюють в усіх куточках Земної кулі. До речі, Славов продав не тільки «метеори», а й судна іншого типу, зокрема, «ОМи». Хто з представників середнього і старшого покоління, які мешкають по периметру Каховського «моря», не пам’ятає знаменитого теплохода - нашого «Остапа Вишню»! Більше сорока років невтомно возив він людей із Нікополя і до Великої Лепетихи (Херсонщина), а 2004 року знайшов я його аж біля причалу водного вокзалу… Москва-ріки. За два роки теплохід модернізували, перейменували на «Ивана Купалу», і нині колишній тезка нашого великого гумориста катає туристів по Москва-ріці. 2006 року теплохід розміняв шостий десяток, як зійшов зі стапелів Херсонського суднобудівного заводу, а працює і досі. Отак ми будували! До речі, перші теплоходи на підводних крилах з’явилися в СРСР і, зокрема, в Україні. 1957 року нашими річками побігли «ракети», 1961-го – «метеори», і лише за кілька літ такі судна навчилися виготовляти у США.
- А тепер, як заявив Ігор Горбань, представник компанії «Дніпровський експрес», котра береться відродити рух теплоходів на підводних крилах, в Україні таких суден лишилося тільки п’ять…
- Та, головне, – лишилася добра пам’ять про них і прагнення повернути до життя крилаті красені.
– Ви вірите, що «метеори» повернуться?
– Не маю жодних сумнівів! І хочу зауважити, що в намірі компанії «Дніпровський експрес» є не лише вигідна економічна, а й духовна, моральна складова, нехтувати якою не варто. Адже йдеться не лише про відновлення водного сполучення, а про відродження людських контактів. Усім зрозуміло, тільки до наших владців не доходить, що після знищення крилатих теплоходів мешканці обох берегів Дніпра опинилися відрізаними одне від одного. Причому, не лише упродовж осіннє-зимового періоду, а протягом цілого року. І так – уже ледь не два десятиліття підряд! Хіба це не знущання над людьми? Особливо напружена ситуація в басейні Каховського моря по периметру Василівка – Енергодар – Кам’янка-Дніпровська (лівий берег) і Марганець – Нікополь – Орджонікідзе – Велика Воронцовка – Золота Балка (правий берег); і нижче за течією: Бабине – Велика Лепетиха – Горностаївка (лівобережжя) і Дудчани – Качкарівка – Червоний Маяк (правобережжя).
По обидва боки річки опинилися родичі сотень і тисяч людей, яким не те, що ніяк поїхати одне до одного в гості, а навіть у Великдень та в поминальний день люди не можуть побувати на могилах родичів. Це воістину моральна катастрофа, яка б’є по ментальності людей, руйнує генофонд нації. Останнім часом у пониззі Дніпра почали створюватися меморіальні комплекси та музеї, але через відсутність зв’язку між берегами тисячі людей не можуть їх відвідувати. Таким чином вони позбавлені можливості долучатися до святинь рідної культури. Ось чому кажу, що керівництво «Дніпровського експресу», мабуть, саме про те не здогадуючись, взялося за святу справу, яка зарахується йому в актив не лише людьми, а й Богом. І тут ми всі маємо допомогти компанії: з одного боку – розголосом через ЗМІ, щоб підняти людей, а з іншого – посприяти фінансово.
– Саме про це я й хотів зараз сказати. І маю на увазі, насамперед, компанію «Укррічфлот». Оскільки нажила собі мільярди, розваливши систему пасажирських перевезень, то могла б відшкодувати, благодійницьким чином, певну суму «Дніпровському експресу», як кажуть, для старту.
– Цілком слушно! І вимоги ці мають ставити люди. Ту ж «певну суму» повинна відшкодувати також миколаївська суднобудівна компанія «Дамен Шипярдс океан», що виникла не без сприяння «Укррічфлоту». Долучитися до цього має і держава, як би скрутно нині їй не було. І це ще не все. В ролі благодійників бачаться також власники великих і малих підприємств, розташованих уздовж Дніпра, зокрема, ті ж фермери, працівники яких – селяни – найбільше потерпають через відсутність транспортного сполучення з берегами. Зараз про це треба говорити усім придніпровським газетам, радіо, телебаченню. Відновлення пасажирського водного транспорту України має стати національним завданням! Це завдання для всіх небайдужих, і в першу чергу – для депутатів сільських, селищних, районних і обласних рад. Я певен: «метеори» по маршруту «Київ – Дніпропетровськ», а далі – «Дніпропетровськ – Херсон» цього року підуть, але чи будуть вони заходити до тих сіл, куди заходили раніше? Про це слід подбати народним обранцям негайно! І їм же, а також активістам на місцях слід невідкладно зібрати підписи людей і направити їх мені, Вам, В’ячеславе Андрійовичу, щоб ми представили думку населення Верховній Раді та Кабінету Міністрів.
– Чув голоси, буцімто «метеори» можуть стати збитковими…
– У жодному разі! Дехто каже також, що Дніпром ніхто їздити не буде, хіба що туристи, і це – чистісінька брехня. «Метеори» та «восходи» будуть пе-ре-пов-не-ні. І не лише за рахунок родичів, що живуть по обидва береги Дніпра, а завдяки дачникам, яких відсутність зв’язку змусила кинути свої хати-дачі в багатьох так званих «неперспективних» селах. Один лише приклад: у лівобережному селі Бабине (Херсонщина) до 1996 року мешкало близько трьох десятків дачників – жителів Нікополя. А поруч із Бабиним ще два села – Ушкалка і Нижній Рогачик, в яких картина з дачниками майже така ж. А далі, Дніпром, ще десятки сіл, в яких до 1996 року мали дачі мешканці Марганця, Нікополя, навіть Енергодара і Запоріжжя.
– Вище Ви обмовилися про «брехливих експертів», котрі сумніваються не лише в можливості, а й у необхідності відновлення руху «метеорів» по Дніпру. Хто це?
– Поки що тьмяно засвітився лише один: такий собі Олександр Кава, котрий у відповідній публікації у «Проспекте Трубников» (№7 від 12.02.2015р.) представлений керівником Центру економічного та політичного аналізу – одного із тих численних «центрів», «асоціацій» та інших «фундацій», що за певну суму можуть видати будь-яку рекомендацію. Не відаю, чим прославився молодичок Кава в ролі очільника «центру», проте знаю, що колишній помічник міського голови міста Києва під час Революції Гідності відзначився промосковським настроєм. Чого «причепився» до проблеми «метеорів»? А тому, що нині займає посаду заступника міністра інфраструктури України, де опікується, зокрема, залізничним і автомобільним транспортом. Бачите, водного – немає! І члена Українського уряду це аж ніяк не бентежить. Зате він дуже стурбований, як би відновлення водного, зокрема, ПАСАЖИРСЬКОГО, транспорту не вдарило по залізничному й автомобільному! Через те й прогнозує невдачу, чим двічі грішить проти істини. По-перше, використання «метеорів» окупиться уже протягом двох-трьох років, бо пасажирів вистачатиме, а, по-друге, крилаті теплоходи аж ніяк не конкуренти вагонам та автобусам, уже хоча б своєю кількістю.
– Бачу, Ви налаштовані оптимістично…
– Більше ніж! І наразі залишаю, так би мовити, широкомасштабну письменницьку роботу, а займаюся лише проблемою «метеорів». Не закликаю до такого самообмеження колег-газетярів, але вважаю, що буде дуже правильним, якщо всі придніпровські ЗМІ, починаючи з цього дня, вестимуть тему послідовно, не даючи їй вичахнути, насамперед, друкуючи з номера в номер відгуки людей. Постійною рубрикою може стати заголовок до цього інтерв’ю. Треба всім об’єднатися і довести справу до кінця.
Інтерв’ю підготував В’ячеслав САНДУЛ, член НСЖУ, голова Нікопольського відділення Міжнародного Фонду Дніпра (Запоріжжя – Нікополь).
Источник: Новини твого міста
