26 жовтня 1943 року Сталін наказав 3-му Українському фронту вийти до Нікополя не пізніше, ніж за п'ять днів – 31 жовтня. Саме в цей день, а не 8 лютого, ми могли б святкувати день визволення міста. Але наказ не було виконано...
До цього часу про цей наказ Головнокомандуючого Збройними Силами СРСР Іосіфа Сталіна щодо розгрому Нікопольсько-Криворізького угрупування німців не було відомо, проте якби все відбулося, так, як планували в Ставці, нижня течія Дніпра ввійшла би до історії Великої вітчизняної як другий Сталінград з його «кліщами» та зашморгом для численного формування вермахту.
Спочатку – про передумови можливого розгрому німців на Дніпрі. Уявімо собі карту південної України. Отже – поглянемо на північ. Наприкінці вересня 1943 року війська Степового фронту (з 20 жовтня 1943 р. – 2-го Українського) під командуванням І. Конєва вийшли до Дніпра в районі Кременчуга і Переволочної та почали з боєм форсувати річку, аби захопити плацдарми на правому березі. Трохи нижче війська Південно-Західного фронту (з 20 жовтня 1943 р. – 3-го Українського) на чолі з Р. Малиновським підійшли до Дніпропетровська і почали форсування Дніпра біля сел. Військове і Вовніги, а також штурмували запорізький плацдарм німців.
Тепер перенесемось на південь. Тут наступав Південний фронт (майбутній 4-й Український) Ф. Толбухіна: розпочався штурм позицій німців «Вотан» під Мелітополем. Ця лінія оборони забезпечувалась боєприпасами та поповненням з Криму та через Нікопольську переправу.
Що наказувала Ставка ВГК? Йти у наступ двома потужними ударами.: на північ та на південь від наших родовищ марганцю та залізної руди. По-перше, закріпитися трьом фронтам на правобережжі, розгромити Кіровоградське угрупування німців, вийти на Кривий Ріг, оточити та знищити німецьку групу військ під Дніпропетровськом, ліквідувати запорізький плацдарм вермахту. На південні дільниці операції – прорвати лінію «Вотан», захопити Північну Таврію, вийти на Крим та гирла Дніпра. Кінцева мета – влаштувати німецькій армії «Сталінград-на-Дніпрі» (в його нижній течії).
Звісно, німецьке командування намагалося будь-якою ціною утримати оборону та залишити за собою стратегічно важливі басейни цінної для промисловості Третього Рейху сировини, зберегти підходи до Криму. Особливо важливим для Німеччини був марганець. Окупаційна адміністрація ще восени 1941 року налагодила тут його видобуток. До Фатерлянду було вивезено десятки тисяч тон захоплених концентратів. На шахтам в районі Нікополя працювали тисячі радянських військовополонених і місцевих мешканців, яким – увага! – німці гарантували (і давали) зарплатню, харчі та «бронь» від вивезення до Німеччини. Видобуток у 1943 році невпинно зростав: січень – квітень – майже 366,4 тис. тон, травень – 115 тис. тон, серпень – вже майже 140,9 тис. тон! Тобто німці планували видобуток на рівні не менш 120 тис. тон на місяць, а надлишок «позапланової» руди давав можливість створення німцями стратегічних резервів сировини для свого ВПК. Адже його потреби нікопольський марганець задовольняв на 88%. Недарма Гітлер зовсім не метафорично казав: програвши битву за нікопольський марганець – значить програти війну.
Що роблять німці? Трьом радянським фронтам командування вермахту протиставило частину сил 8-ї армії (а це – 40 дивізій, в т. ч. 8 танкових та моторизованих). Чи вистачило б цих ресурсів для утримання рубежів? Адже радянський «кулак» мав набагато більш переконливий вигляд: у живій силі та кількості бойових літаків Червона Армія переважала німців рівно удвічі (див. схему), а за кількістю гармат і мінометів – втричі, лише у танках та самохідних (штурмових) гарматах був майже паритет (800 у німців та 1160 – у нас).
В жовтні розпочалися жорстокі бої. Німці навіть намагалися скинути частини Степового фронту у Дніпро. Але після потужної артпідготовки шість армій Конєва прорвали захист ворога та просувалися на П'ятихатки та Кривий Ріг. До 23 жовтня прорив було розширено до 70 км завширшки та до 125 км вглиб. Танкові і механізовані бригади увірвались у Кривий Ріг і вийшли до Митрофанівки – усього за 30 км на схід від Кіровограду. Штаб 8-ї армії вермахта був за крок від загибелі: до німецьких генералів сягала відчутна канонада.
У «центрі» кампанії все також складалося не на користь німців. 13-14 жовтня Червоною Армією ліквідовано запорізький плацдарм, захоплені позиції на Правобережжі. А вже 25 з боями було зайнято Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ.
Здавав вермахт позиції і на півдні. За два дні до цього війська 4-го Українського фронту після чотирьох тижнів запеклих боїв з чималими втратами (щодоби ми втрачали до 5 тисяч бійців та командирів) нарешті вибили ворога з Мелітополя. Танкові і механізовані корпуси стрімко посунули на Нікополь, Херсон, Перекоп. І ось за такої переконливої для нас ситуації на фронті до штабу 3-го Українського фронту надходить цілком таємний наказ:
«Командующему войсками 3-го Украинского фронта, представителю Ставки* – об ускорении продвижения войск фронта.
Копии: командующему 2-м Украинским фронтом, представителю Ставки**
26 октября 1943 г. 20 ч. 30 мин.
Народный комиссар обороны*** ПРИКАЗАЛ ускорить продвижение войск 3-го Украинского фронта с тем, чтобы на линию Кривой Рог, Апостолово, Никополь выйти не к 3-5 ноября, а не позже 31 октября.
Антонов****»
(№ 14760, ЦАМО ф 48а on 3409 д 18, л 435, подлинник)
Становище німців на Нижньому Дніпрі ускладнювалось з кожним днем. Це визнавав навіть Гітлер та його оточення. У Берліні вирішують терміново перекинути на захист позицій танкові та піхотні дивізії із Західної Європи, з інших ділянок фронту. І ось 24 – 28 жовтня – кульмінація Ніжньодніпровської битви під Кіровоградом і Кривим Рогом, на напрямах до Нікополя з боку Дніпропетровська та Мелітополя. І все сталося, на жаль, не так, як гадалося у Кремлі. Справа в тому, що якраз в ці дні на лівому березі під Нікополем в розташування німців, заблукавши, випадково потрапив командуючий 44-ю армією В. Хоменко з опергрупою штабу армії. У нетривалому бою всі наші військові загинули, а німці із захоплених у них секретних документів виявили напрями наступу і вчасно поставили їм заслін. Пізніше Сталін за таку ганебну необачливість наказав розформувати всю 44-ту армію! Але Червоній Армії втрата документів вилізла боком: німці вибили наші частини з Кривого Рогу та потіснили їх на 25-30 км на схід. Загальмувався і наступ на Нікополь.
Листопад і грудень 1943 р. з дощами та важкими шляхами не стали часом вирішального успіху для військ 2-го та 3-го Українського фронтів в їх просуванні на Кривій Ріг та Нікополь. З 5 листопада неодноразово штурмував Нікопольський плацдарм німців з півдня 4-й Український фронт, але таж марно, Взагалі бої тут були настільки жорстокими, що в середньому з 26 вересня по 20 грудня 1943 р. лише один 2-й Український фронт втрачав 3530 бійців і командирів щодоби! А 3-й Український фронт втратив за цей період 167089 бійців та командирів вбитими, пораненими та зниклими без вісті. В цілому три фронти із 1,5 млн. військових втратили половину особового складу – 754 392 чол.! Значними були втрати і у німців. Але своє завдання на певний час вони виконали: утримали зо собою поклади марганцю та залізної руди.
Проте загроза «другого Сталінграду», втративши елемент несподіваності, набула якості просто загрози. Дніпропетровські стратегічні плацдарми «нависали» над обороною вермахту, а Нікопольський плацдарм був скований з боку Лівобережжя військами 4-го Українського фронту. Нова битва вже готувалась...
Примітки:
* Маршал Радянського Союзу О. Василевський
** Маршал Радянського Союзу Г. Жуков
*** І. Сталін
**** Заступник начальника Генштабу РСЧА, генерал армії
Кількість бойових втрат та наказ від 26.10.1943 р. опубліковано: «Гриф секретности снят: потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах: статистическое исследование», М., 1993; «Русский архив: Великая Отечественная война. Генеральный штаб в годы Великой Отечественной войны. Документы и материалы. 1943 год. Т. 23 (12-3). «Терра», 1993.
Источник: НТМ
