Чи можна називати Нікопольсько-Криворізьку битву «другим Сталінградом»

Історія, як відомо, не знає умовного способу. Але з часом вона все ж таки позбавляється «білих плям». Розсекречуються архіви, відкривають свої невідомі доти сторінки документи, історики «не дають спокою» відомими лише ним джерелам… Радянський Союз часто називали «країною з непередбачуваною історією». Згодом така метафора «приліпилась» і до уламків шостої частини тверді земної. Що ж, мабуть є в тій ознаці певний сенс. І саме він не дає спокою дослідникам минувшини. Один з них - відомий вже читачеві «Проспекту» з багатьох публікацій нікопольський історик, заступник директора міського краєзнавчого музею з наукової роботи Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ. Ми зустрілись з ним напередодні 70-ї річниці визволення Нікополя від німецько-фашистських загарбників. Саме до цієї славетної дати він презентував стислий військово-історичний нарис «Нікопольсько-Криворізька операція Червоної Армії (жовтень 1943 – лютий 1944).

Цю монографію, видану окремою книжкою рекламно-поліграфічним центром «Січ», було представлено на урочистостях з нагоди ювілейної дати в історії міста. У своєму дослідженні автор, вивчивши новітні публікації та розсекречені останніми роками директиви і накази Ставки Верховного Головнокомандування Збройними Силами СРСР, осягнув бойові дії Радянських військ по визволенню Нікопольщини та Криворіжжя – надзвичайно важливих для військової економіки СРСР та Німеччини сировинних басейнів, які і по цей час мають всесвітнє значення. Вивчення цих матеріалів дали М. Жуковському змогу по-новому і цілісно оцінити грандіозні масштаби битви за криворізьку залізну руду та нікопольський марганець, високу ціну, яку заплатила Червона Армія за визволення цього краю від загарбників. І це дає підстави порівнювати Нікопольсько-Криворізьку операцію з найбільш важливими стратегічними операціями другої світової війни.

Сьогодні – про деякі висновки автора щодо подій 70-річної давнини…

- Не хотілося б починати своє перше питання з сумнозвісних кліше деяких істориків та псевдоісториків з приводу того, що СРСР був, мовляв, «кузнею фашистської армії». Про це вже писано-переписано, і вигадки-гіпотези змішані тут з правдою в такий собі белетристичний коктейль (згадати хоча б Суворова-Резуна)… Я ж у власних архівах знайшов декілька цікавих цитат.

Перша: «Русские (СССР) поставляют нам даже больше, чем мы хотим иметь. Сталин не жалеет труда, чтобы нравиться нам. У него, видимо, достаточно причин для этого» (из дневника Геббельса).

Друга: «Если Германия попадет в тяжелое положение, то она может быть уверена, что советский народ придет Германии на помощь и не допустит, чтобы Германию задушили. Советский Союз заинтересован в сильной Германии и не допустит, чтобы Германию повергли на землю» (И. Сталин 28 сентября 1939 г.).

Третя: «...Германия занимает первое место в советском экспорте...» (М. Литвинов, нарком по иностранным делам СССР до 1939 г.).

Отже, єдине, що відомо: ми ще до війни постачали радянський марганець до Німеччини, який, як виявилося потім, допоміг Рейху ще до нападу на СРСР в «осучасненні» озброєння, яке відіграло свою роль у досить стрімкій навалі на нашого майбутнього союзника - Франції. Але я не про це: після окупації України його вивозили до «фателянду» вже «іншими нормами». Так якою ж, на вашу думку, була роль нікопольського марганцю у боротьбі Німеччини і Радянського Союзу?

- Давайте будемо оперувати цифрами. Так, щодо взаємних німецько-радянських поставок сировини, харчів і навіть озброєння є чимало джерел та свідчень. Відомо, що 19 серпня 1939 р. було підписано торгово-кредитну умову між Москвою і Берліном. Дані щодо експорту марганцевої сировини різняться. Одні джерела вказують на 69,6 тис. тон. Тільки у 1939 році Рейх отримав від СРСР 9 тис. тон руди на 284 тис. карбованців. Інші дослідники наводять цифру у 75 тис. тон, які було відправлено у Німеччину до нападу на СРСР. Є і більш «вагомі» показники: мовляв, з грудня 1939 р. по травень 1941 р. до Германії СРСР експортував 185 тис. т марганцевої руди на суму 7,7 млн. рейхсмарок. Щоб легше було зрозуміти, багато це, чи мало, наведу таку деталь: щоб виплавити одну тону якісної (як для на вимоги фронту) сталі, потребувалося лише… 4,5 – 5 кг чистого марганцю.

У 1940 році трест «Нікополь – Марганець» видобув 2,2 млн. тон марганцевої руди, що становило майже 40% всесоюзного обсягу. Станом на 1941 рік у експлуатації було 19 шахт, об’єднаних у три управління (в м. Марганець та селищі ім. Орджонікідзе). Вміст марганцю в сирій руді становив 32 – 35%, а процес збагачення піднімав його рівень до 48%.

Під час виступу Червоної Армії 17 серпня 1941 року винищувальний батальйон Чкаловського райвідділу НКВС знищив підземні і наземні споруди марганцевих шахт. Німецька окупаційна адміністрація через фірму «Берг унд Хюттен веркгезельшафт» («БХО») організувала відбудову 16 шахт і збагачувальної фабрики.

Загалом було видобуто і вивезено до Німеччини 1 млн. 782 тис. тон марганцю (тільки уявіть собі приблизно понад 740 потягів або 29,7 тис. важких шістдесятитонних вагонів. Якщо вишукати такі вагони один за одним, отримаєте відстань у 450-500 км! – Прим. ред.), що задовольняло потреби промисловості Третього Рейху у виробництві бойової техніки та боєприпасів на 88,6%.

На одній з нарад у штабі групи армій «Південь» (у м. Запоріжжя) ще в березні 1943 року Гітлер заявив фельдмаршалу Еріху фон Манштейну: «Что же касается Никопольского марганца, то его значение вообще нельзя выразить словами. Потеря Никополя (на Днепре юго-западнее Запорожья) означала бы конец войны».

Подібна, дещо пафосна на перший погляд, заява мала досить серйозне підґрунтя.

По-перше, 15 лютого 1943 року імперське об’єднання «Залізо» надало доповідь «О важности Никополя для обеспечения марганцем Германии» керівництву вермахта. В документі наголошувалось, що втрата Нікополя означала б для металургії Німеччини скорочення виробництва сталі потрібної якості мінімум на 42%. Адже, як відомо, саме марганець у вигляді феромарганцю застосовується для «розкислення » стали при її плавці , тобто для видалення з неї кисню. А, зв'язуючи сірку , марганець також покращує властивості сталей, роблячи їх міцнішими, більш твердими та стійкими до ударів. Інакше кажучи, без марганцю неможливо собі уявити танкову броню, ствол гармати або двигун літака.

По-друге, 26 лютого 1943 року керівництво обєднання «Залізо» після більш детального вивчення ситуації у галузі повідомило Гітлера, що запасів марганцю вистачає лише на п’ять місяців, а протягом наступних 18 місяців втрати у виробництві сталі становитимуть 77%!
У листопаді 1943 року рейхсміністр озброєнь та військового виробництва Німеччини Альберт Шпеєр доповідає Гітлеру: «Если Никополь будет отдан, то запасы марганца в Германии будут исчерпаны в течение 18, в крайнем случае 24 месяцев, а производство стали окажется в значительном упадке».

Ось чому нікопольський марганець, а також криворізька залізна руда, якої німці за часів окупації відправили до Третього Рейху 1 млн. 394 тони, мали без перебільшення життєве значення для Німеччини упродовж всієї війни проти країн гітлерівської коаліції…

- Офіційна радянська історіографія обмежує тривалість Нікопольсько-Криворізької наступальної операції всього одним місяцем – з 30 січня по 29 лютого 1944 року. А якими, на вашу думку, насправді за часом були масштаби цієї кампанії?

- Після детального аналізу опублікованих матеріалів та вивчення частки розсекречених директив та наказів Ставки Верховного Головнокомандування Збройними Силами СРСР щодо дій на фронтах Півдня України я дійшов цікавого висновку. А саме: наступальна операція була значно тривалішою, аніж завжди вважалося радянськими дослідниками – п’ять місяців!

Тож, спробуємо розібратись, чим цей термін не догодив радянській історії.

У нікопольському краєзнавстві, де склалася багаторічна традиція глибокого вивчення подій воєнного часу, на початку XXI століття сформувалася думка про замовчування у радянських військово-історичних дослідження масштабів битви за Нікополь і Кривий Ріг.

Здавалось, Верховний Головнокомандуючий високо оцінив її, коли оголосив у першотравневому наказі 1944 р. про перемоги Червоної Армії та їх значення, зокрема про те, що «Родине возвращены металлургия юга, руда Криворожья, Керчи и Никополя, плодородные земли между Днепром й Прутом».

Через півроку Сталін назвав сукупність стратегічних операцій у 1944 р. «десятью сокрушительными ударами», які в подальшому називали «сталінськими», однак Нікополь і Кривий Ріг серед них уже чомусь не згадувались! Чому? Та тому, мабуть, що не було тут «сокрушительного удара», а була важка та виснажлива боротьба за кожне село, кожний хутір і висоту. І була тут не лише гучна низка перемог, а навпаки – провали і втрати. Характерна деталь: за даними офіційної військово-історичної науки в пострадянській Росії 3-й та 4-й Українські фронти з 24 грудня 1943 р. брали участь у повному обсязі в Дніпровсько-Карпатській стратегічній операції. А це вже виключає твердження радянських істориків про початок Нікопольсько-Криворізької операції вищезгаданих фронтів з З0 січня 1944 р.!

Тому, власне, і повстає питання: коли ж розпочалася битва за нікопольський марганець и криворізький «залізняк»?

Можна припустити, що Сталіну потрібні були лише переможні реляції , які б укладалися до його концепції «десяти ударів». І, навпаки, невиконання наказів щодо блискавичних ударів по німецьких військах і перемог псували загальну картину. Тримісячні намагання прорвати німецьку оборону ціною величезних втрат аж ніяк не сприяли ореолу переможного наступу у Придніпров’ї.

Справа в тому, що розсекречені в 1999 р. директиви і накази Ставки Верховного Головнокомандування за підписом Й. Сталіна чітко і неоднозначно показують вимоги до командування 2, 3 та 4-го Українських фронтів у жовтні-грудні 1943 р. виконати одне-єдине головне завдання: вийти на лінію Кривий Ріг – Апостолово – Грушевський Кут (нині – село Ленінське)

Не можна назвати успішними і дії Радянської армії у січні 1944-го: німецька 6-та армія досить добре підготувалася до оборони.

Після смерті Сталіна нові керівники Компартії та її ідеологи викреслили його ім’я як організатора вищеназваних перемог, однак назви операцій залишили, оскільки ця традиція була дуже зручною для патріотичного виховання підростаючого покоління на прикладах масового героїзму Червоної Армії та її військової майстерності, а також для загального огляду воєнних дій. При цьому замовчувалися помилки командування всіх рівнів і надзвичайно високі втрати радянських військ.

Що стверджували представники радянської військово-історичної науки у відповідних томах «Истории Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг. (1961 г., т. 3), а також «Истории Второй мировой войны 939-1945 гг., (1976 г., т.7)? Що восени 1943 р. найважливішою ділянкою на радянсько-німецькому фронті був його південно-західний фланг. І це цілком слушно. А, по-друге, що головним напрямом тут був Київський. А от тут є підстави для сумнівів.

Оцінюючи кількість військ, що наступали на території України, можна стверджувати, що район нижньої течії Дніпра, на правому березі якого знаходились міста Кривий Ріг і Нікополь, був не менш важливим, ніж Київ, визволення якого, безперечно, мало велике (перш за все, воєнно-політичне) значення.

Порівняймо кількість військ під Києвом і на Нікопольсько-Криворізькому напрямку! На столицю Радянської України на фронті шириною 320-350 км наступали і билися 671 тис. радянських військовослужбовців – тобто 10,5% середньомісячної списочної кількості діючої армії станом на кінець 1943 р. (майже 6,4 млн. бійців і командирів). А от за 450-500 км на південь від Києва на фронті шириною в 750-800 км чисельність військ трьох Українських фронтів становила понад 1,5 мільйони – майже чверть (точніше 23,6%) від складу діючої армії! А на 31 січня 1944 р., на початку завершального етапу Нікопольсько-Криворізької операції, на ділянці фронту шириною в 300 км (приблизно 6,8% від 4400 км загальної довжини радянсько-німецького фронту), в цілому було зосереджено 1 млн. 245 тис. солдатів і офіцерів – приблизно по 11% складу РККА і вермахту (він на той час загалом налічував 4,9 млн. військовослужбовців). Так який напрямок насправді був важливішим?

Порівняймо кількість військ під Києвом і на Нікопольсько-Криворізькому напрямку! На столицю Радянської України на фронті шириною 320–350 км наступали і билися 671 тис. радянських військовослужбовців – тобто 10,5% середньомісячної списочної кількості діючої армії станом на кінець 1943 р. (майже 6,4 млн. бійців і командирів). А от за 450–500 км на південь від Києва на фронті шириною в 750–800 км чисельність військ трьох Українських фронтів становила понад 1,5 мільйони – майже чверть (точніше 23,6%) від складу діючої армії! А на 31 січня 1944 р., на початку завершального етапу Нікопольсько-Криворізької операції, на ділянці фронту шириною в 300 км (приблизно 6,8% від 4400 км загальної довжини радянсько-німецького фронту), в цілому було зосереджено 1 млн. 245 тис. солдатів і офіцерів – приблизно по 11% складу РККА і вермахту (він на той час загалом налічував 4,9 млн. військовослужбовців). Так який напрямок насправді був важливішим?

Отже, є підстави вважати, що стара, радянська, схема періодизації бойових дій з 26 вересня по 20 грудня 1943 . у нижній течії Дніпра (які і назвали Нижньодніпровською операцією), створена на агітаційно-пропагандистській традиції «десяти ударів», не відповідає сучасному рівню розвитку історичної науки. Це можна пояснити тим, що представники Верховного

Головнокомандування в СРСР не передбачали можливості доступу істориків у майбутньому до цілком таємних документів щодо планів вищого командування, перебігу бойових дій та втрат військ Червоної Армії.

А значить, нові хронологічні межі Нікопольсько-Криворізької – так потрібно називати Нижньодніпровську наступальну операцію (оскільки її метою були Нікополь і Кривий Ріг) – на моє глибоке переконання, такі: з 26 вересня 1943 р. по 29 лютого 1944 р. Тобто понад п’ять місяців, виконуючи завдання Радянського Верховного Головнокомандування, війська Червоної Армії неодноразово штурмували німецьку оборону доти, поки її не було прорвано, а ворога змушено відступити назавжди на захід.

Під час боїв на Дніпровській дузі німецькі війська втратили сотні тисяч солдатів і офіцерів убитими, пораненими і зниклими без вісти (на сьогодні точна цифра ще невідома).

Тому є всі підстави розглядати бойові дії в нижній течії Дніпра з визволення Нікополя і Кривого Рогу (а фактично – родовищ залізної та марганцевої руди) в жовтні 1943 р. – лютому 1944 р. з виконання задуму та плану дій Верховного Головнокомандування – як єдину стратегічну наступальну операцію, яка проходила в два періоди: з 26 вересня по 20 грудня 1943 р. та з 24 грудня 1943 по 29 лютого 1944 р. І кожний з яких мав кілька етапів і свої результати, проте тільки останній (з 30 січня по 24 лютого 1944 р.) був найбільш успішним і став єдиним, що мав остаточну перемогу.

Дві головні мети кампанії – позбавити Германію залізної руди та марганцю и завдати поразки оперативно-тактичному об’єднанню противника – досягнуто Червоною Армією ціною досить чуттєвих втрат…

– Ну, якщо ми згадали про втрати, то можу припустити, що їх теж досить довго штучно зменшували, щоб не визнавати тієї високої ціни, яку Червона Армія заплатила за визволення Нікопольщини та Криворіжжя. Чи не так?

– Я можу відповідати лише за результати своїх власних досліджень і порівнянь, які опираються на документи та дані архівів та військово-історичних фахових публікацій. І ось вам остаточна (принаймні, поки) цифра: Нікопольсько-Криворізька операція «коштувала» Червоній Армії 1 млн.18 тис. військовослужбовців, які ми можемо розцінювати як загальні людські втрати (вбиті в бою, померлі від ран, поранені, зниклі без вісті, полонені). Це – майже 3,5% від всіх втрат Збройних Сил СРСР протягом 1418 днів і ночей війни з Німеччиною. Протягом лише бойових дій з 24 грудня 1943 р. по 29 лютого 1944 р. війська 3-го і 4-го Українських фронтів втратили на нашій землі майже 264 тис. бійців – це 37,4% від загальної кількості військ на початок останнього наступу (705 тис. бійців і командирів).

– Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію останнім часом порівнюють за декількома показниками (запеклістю боїв, тривалістю, масштабами втрата) «з другим Сталінградом». І не лише тому, що такий «другий Сталінград» обіцяв влаштувати під Нікополем Червоній Армії вермахт (для чого навіть відновив сумнозвісну шосту армію). Чи є слушним таке порівняння?

– Є. І ось чому: вони насправді схожі за багатьма порівняльними показниками. Сталінградська битва тривала 76 діб, перший період Нікопольсько-Криворізької операції – 86 діб. Майже однакова ширина фронту: на Волзі – 850 км, у нас – 750–800. Середньодобові темпи наступу теж співвідносяться: під Сталінградом – 1,5–2,5 км для піхоти и 4–4,5 км для танків, на Дніпрі – відповідно 2–4 км та 5–10 км. А за втратами Нікопольсько-Криворізька операція у цьому періоді (до 20 грудня) значно перевищує сталінградські втрати: на Волзі загальні втрати становили майже 486 тис. чоловік, у берегів Дніпра – понад 754 тисячі (з них безповоротні – 173,2 тис.). Лише за одну добу у Сталінградській битві втрачали 6392 військовослужбовців, в Нікопольсько-Криворізькій операції – 8772. Тобто кожна хвилина (!) боїв позбавляла життя або відправляла до санбату шістьох бійців. Тільки от танків, гармат та літаків втрачено тут трішечки менше. Танки та САУ: під Сталінградом – 2915, у нас – 2693. Гармати ті міномети: від Сталінградом – 3591, у нас – 3125. Літаки: під Сталінградом – 706, у нас – 430. Та не дивно: ми вчилися воювати!

Післямова

Практично у всіх містах, селах та селищах на місцях Великої битві під Нікополем та Криви Рогом розкидані братські могили. Є і в Нікополі Меморіал Вічної Слави. Його було відкрито у 1975 році, коли у землі на північній околиці майбутнього парку Перемоги у восьми (!) трунах було перепоховано останки 568 радянських військовослужбовців (відомі з яких лише 167) із військового меморіалу, який складався з кількох десятків (!) братських та індивідуальних могил по вул. К. Маркса.

Освободители Никополя (слева направо): командир 5-й отдельной мотострелковой бригады подполковник Николай Завьялов; командующий 3-й гвардейской армией генерал-лейтенант Дмитрий Лелюшенко и командир 266-й стрелковой дивизии полковник Савва Фомиченко