Я запізнилася на зустріч із Богданом на 12 хвилин.
- Хотів вже йти додому, - трохи роздратовано відповів Стратейчук.
Я одразу образилася на такий тон, бо ще навіть джентельменської 15-хвилинки не минуло. «Ну все, діла не буде», - подумки поховала я нашу зустріч. Та коли дізналася, куди так поспішає мій інтерв’юер, простила йому все, і у нас з ним вийшла дуже цікава бесіда.
Виявляється, зараз Богдан Стратейчук посилено пише підручник з історії Нікополя. Не минуло і двох місяців з моменту презентації його книги «Нікопольський край у щоденниках і спогадах», як історик вже виходе на фінішну пряму з написання нової праці.
- Вихід першої книги надихнув на більш інтенсивну роботу над другою?
- Так і є. Підручник я вже ось-ось завершу. А «Нікопольский край...» готував до друку більше шести років. Спочатку шукав джерела (їх всього дев’ять). Дякую знаному краєзнавцю Павлу Богушу, колишньому директору краєзнавчого музею Петру Ганжі (нині покійним), кандидату історичних наук Владиславу Грибовському за допомогу в цьому. Потім перекладав матеріали, іноді унікальні, що раніше ніде не друкувалися, на українську мову. На це пішло три роки. А ще три роки я шукав спонсорів, які допоможуть видати збірку. Стукав у двері влади, спілкувався із замами мера, та відгуку не почув. Фінансово допоміг патріот свого міста Ігор Радченко, ГО «Мир» та інші друзі і знайомі.
- Чим визначна книга «Нікопольський край у щоденниках і спогадах»?
- Тим, що у ній представлені лише свідчення очевидців. Без домислів і фантазій. Тим, що деякі матеріали є унікальними, бо друкуються вперше. Тим, що все видання оформлене однією – українською – мовою.
- Тобто, цією збіркою, як джерелом достовірних фактів, можуть спокійно користуватися школярі, студенти та всі інші, кого цікавить історія Нікополя?
- Авжеж.
- Де можна почитати «Нікопольський край...»?
- Весь невеличкий наклад книги було роздано у бібліотеки нікопольських шкіл. Також екземпляр є у читальній залі нашої центральної бібліотеки. А нещодавно книга з’явилася у вільному доступі в інтернеті – на ресурсі БІЦ «Слово».
- Що ти відчув, коли впорядкована тобою книга вийшла у світ?
- Порожнечу. Полегшення. Ніби щось велике та тяжке, яке я довго-довго носив у собі, вийшло назовні. Наскільки я можу уявити собі як чоловік, це, мабуть, схоже на вагітність та пологи.
- А тепер ти «вагітний» новою книгою?
- Виходить так. Причому, це навіть не залежить від мого бажання. Я заручник історії з дитинства. Ще з першої моєї книги «Світ та людина», серіалу Девіда Аттенборо «Життя на Землі» та уроків вчителя з історії 13-ї школи Олександра Володимировича Дініца. Матеріал у мені накопичуєтья-накопичується роками, а потім просить виходу. Тому, хочу-не хочу, а мушу писати.
- Підручник з історії рідного міста – такі існують взагалі в Україні?
- Звичайно. Мабуть, про всі великі українські міста такі підручники складені. А ось про невеликі – не знаю.
- На який вік розрахований підручник з історії Нікополя?
- На старшокласників, а також дорослих. Хоча я намагаюся максимально повно ілюструвати матеріал. Є теми, підкріплені просто унікальними фото. Наприклад, співробітник нікопольского музею, спеціаліст із древньої історії Василь Шатунов дозволив мені зробити фото знахідок, вік яких сягає десять тисяч років! Це коли на нашій території панував родинно-племінний лад і ще не існувало писемності. Також мені з матеріалом дуже допомогла інша співробітниця музею – Любов Варивода. А ось адміністрація закладу чомусь не бажає ділитися історичними данними. Таке відчуття, що музейні архіви – це власніть не нікопольскої громади, а тільки тих, хто працює у цьому комунальному закладі. Невже не розуміють, що матеріали з історії Нікополя через підручник стануть доступними для всіх охочих і принесуть велику користь для підростаючого покоління? Доводиться шукати їх в інших місцях, втрачаючи дорогоцінний час.
- Чи стане твоя книга офіційним підручником з історії рідного краю у нікопольских школярів?
- Маю надію, що відділ освіти та науки підтримає цей проект. Бо, наскільки я знаю, наразі з краєзнавства у наших школярів обмаль інформації. Я ж як педагог роблю цей підручник максимально зручним для сприйняття. Після того як побував у школах Скандинавії і побачив, як там вміють залучати школярів до учбового процесу, є мрія випустити мою книгу у мультимедіному вигляді. Знаєш, аби її можна було читати на планшеті, аби зображення були об’ємними і рухливими, і т.і. Для цього необхідна допомога наших айтішників-ентузіастів.
- Ого, та ти завзято крокуєш у майбутнє.
- А без такої завзятості у нас не буде майбутнього. Я міг залишитися жити у Дніпрі, там де навчався. Та живу у Нікополі. Бо тут є багато гарних людей і цікавого матеріалу. Але для того, аби місто не вмирало, а процвітало, його мешканці повинні не просто виконувати задану кимось роботу, а створювати нове - своє. Нові проекти, нові бізнеси. У більшості дорослих мислення на такий лад вже не налаштоване. Вся надія – на дітей. Але для цього їх необхідно вчити по-іншому. Не на рабів, а на творців. Вважаю, що обов’язково школярі повинні вчитися підприємницькій грамотності, англійській мові. А здатність створювати і втілювати у життя свої ідеї можна тренувати через уроки робототехніки. Існують навіть спеціалізовані LEGO-школи. Діти в них за допомогою спеціальних конструкторів створюють свої проекти, програмують їх і запускають у дію. Наприклад, роблять з лего машину, на спеціальному обладнанні програмують її, і вона їде. Це дуже круто, коли дитина сама щось придумує, працює над ідеєю, а потім бачить, як вона оживає у реальності. З цього виростає віра у свої можливості, яка у дорослому житті допоможе реалізовувати власні маленькі та великі проекти.
- Ой, щось ми з історії, минулого так одразу перескочили у майбутнє.
- Воно все пов’язане. Минуле та майбутнє. Хочу, аби в Нікополі з’явилася подібна неформатна школа. Хочу, аби нікопольці вірили у силу своїх ідей. Тоді й історія у нашого міста стане зовсім інша.
- Дякую за інтерв’ю, Богдане! Бажаю тобі однодумців, меценатів і реалізації задуманих, корисних для громади, проектів!
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
